На  сьогоднішній Божественній Літургії, возлюблені в Христі браття і сестри, Свята  Церква Христова  пропонує  нам чудесну Євангельську  розповідь   про  дивні  милосердні  діяння Спасителя до  немічних  людей;  зцілення  недужої  жінки, яка  дванадцять років кровоточила і ніякі лікарі не могли її вилікувати,   та повернення  до життя померлої дванадцятирічної дівчини.

   Кожного разу, коли нам доводиться читати, або слухати подібні Євангельські розповіді, наші серця наповнюються особливим відчуттям вдячності та радостей, що колись, коли наш Господь Ісус Христос в людському тілі подорожував по грішній землі, освячуючи її Божою любов’ю та милосердям.     І ця любов та милосердя так діяльно віднаходили люські  потреби в духовному голоді та спрагах грішної людини,  що  Христові чудеса приводили  всіх  до  захоплення  в  чудодійності  Спасителя.

   А ми постійно стараємося стверджувати, що ті благодатні  часи давно канули  десь там,  в минувшині, тепер подібне не може відбуватися, і в цьому,  дорогі,  ми гірко помиляємося.

   З одного боку, по всій землі іменем Божим зціляються страждущі та немічні.     Скільки разів приходиться нам переконуватися в тому, що якась невиліковна хвороба якимось чудом щезла, пропала з лиця землі, і людина знову здорова, ощасливлена, наповнюється силами та енергією.  Часто буває, коли перед зціленням хворого, майже завмерлого тіла, як і в випадку  розповіді про кровоточиву  жінку та воскресіння померлої дочки Яіра, спочатку з очей людини здіймається, сходить  якась духовна плівка, і вони здатні бачити те, чого раніше  не могли побачити: нескінчену, безмірну любов Божу.

   З іншого боку, ці розповіді говорять  нам  що  все це  може продовжуватися   серед нас,  хоч не завжди тілесно, в більшості духовно,  в самому важному,  що є  в людини,  щоб ми  змогли повірити  в  ту  відповідальність, яку Спаситель нам  довірив  у  відношенні  до  наших  ближніх.

   Яір був не тільки в тривозі, а більше в душевному горю, в нестерпнім жаху,   бо помирає його маленька,  ні в чому невинна донька.  І Христос миттєво відзивається на його важке горе.  Він  полишає все, чим був зайнятий, щоб відвідати нещасну людину,  принести в родину Яіра неперевершену радість воскресіння дівчини.  В іншій Євангельській розповіді Спаситель говорить:  «Я залишив вам приклад, щоб ви слідували  Моєму  прикладу».  Це є великий приклад – зустрівши людські злидні, почувши крик людської  болі,- все полишити,  тому що ми комусь конче потрібні.

   І  Христос пішов, Він приходить до домівки начальника єврейської синагоги  Яіра,  а там лежала померла дівчина, і всі присутні знали що вона померла,  тому вони дорікають Спасителю, що Йому вже не потрібно заходити до будинку, бо там смерть, там жах і пітьма, ніхто вже не зможе повернути до життя цю зламану смертю молодість, навіщо ще більшого смутку надавати  й так обезсиленим від горя батькам…

   Христос промовляє дивні слова.  Ні, вона не померла!  Спить дівчина,  душа її на якусь мить заснула !  І Своїм Божим Державним Словом  Спаситель  вертає  до життя  померле юне творіння.

   Нескінчену кількість людей доводиться нам бачити на протязі нашої земної подорожі, про яких нам доводиться думати, що в них все померло;  людяність, духовність, все, в чому є людина Божою подобою, і залишається такій людині, мертвій істоті, посеред нас тільки перебувати.  І чи згадаємо ми тоді Христові слова,  що ця людина не померла,  вона тимчасово заснула,  задрімала коротким сном,  а Господь скаже лиш одне слово,  вона миттєво прокинеться.

   Ми, возлюблені в Христі, покликані Господом Богом промовити такі животворні слова,  і  ніхто інший,  тому  що ми є християнами, Божими свідками,  провісниками Його Одкровення.  Християнська любов,  дружба, ласка – ніколи не помирають,  а  помирає тільки те, що вже на землі несе із  собою  відбиток смерті  та  тління.

   В  одній  Євангельській розповіді  Христос нам говорить про сухе дерево, яке обробляли три роки, щоб воно вижило,  але воно засохло до самого коріння,  а  життя від нього залишилося  від одного невеличкого пагінця, і відновившись, виросло з нього велике дерево.  Подібно  все  воскрешає  в  новій  силі, не  в   тлінні минулого,  а  в  нових,  вічних  паростках.

   Вдумаймося, дорогі, ще раз у саму  суть слів, діянь цієї  притчі,  бо  в  ній слова  життя  тісно  переплітаються  із  словами  смерті,  слова  надії  із  словами  безвір’я,  бо  це  безвір’я  намертво вбиває наші  немічні, людські душі.  Амінь.

            Ваш  у  Христі   о. Іван,  парох.