Слава  Ісусу  Христу!

Напередодні  великого  християнського  свята  Різдва  Христового,  дорогі  браття  і  сестри, коли  уся  християнська  спільнота  з  особливим  піднесенням  готується  зустрітися  з  Новонародженим  Сином  Божим,  як  зворушливо  та  глибокозмістовно  Свята  Церква  згадує  всіх  тих  старозавітних  людей,  котрі  все  своє  земне  життя,  все  єство  своє  віддали  задля  того,  щоб  народився  Спаситель  людства – Христос.

Особливістю  сьогоднішньої  передріздвяної  Неділі  Святих  Отців  є  те,  що  на  Святій  Літургії  Євангелька  Вістка  сповіщає  нам  імена  всіх  старозавітніх  праведників – прямих  предків  Ісуса  Христа.  Родовід  Ісуса  Христа  розпочинається  від  першої  людини – праотця  Адама  і,  Святий  Євангелист  показує,  що  Христос  явився  на  землю  довгоочікуваним  Месією,  про  Якого  так  сумлінно  провіщали  старозавітні  пророки  і,  як  Бог  Він  має  Предвічного  Отця  на  Небі,  а  як  людина – має  тільки  Матір  Свою,  Преблагословенну  Діву  Марію  на  землі,  Яка  зачала  Ісуса  в  Своїй  Богоматеринській  утробі  благодаттю  Святого  Духа.

Сьогодні  пам’ять  всіх  предків  Божих  і,  кожен  з  нас  несе  в  собі,  в  своєму,  порою  такому  немічному  тілі,  душі – минуле  людського  роду,  часом величиною  такої  святості,  а  часом  –  гріха  та  невірності  Господу  Богу.               І  Христос,  долучившись  людству,  не  прийшов  новою  людиною,  порою  такою  посторонньою  Богу,  Він  все  сприйняв,  та  долучився   до  тієї  людини, яка  жили  на  протязі  довгих  тисячоліть,   на  протязі  всієї  історії  людства, яке  жило  на  землі.  В  Його  Божественному  Тілі  жили  всі  ті,  хто  коли – небудь  жив  на  землі  до  Нього.  Таким  чином,  в  нашому  немічному  і  грішному  тілі  живе  все  минуле  людства,  святе  й  грішне.  І  Христос  поєднався  з  людським  родом,  не  вибираючи  в  цьому  родоводі  одних  тільки  праведників,  які  свого  часу  були  гідними  зустрічі  з  Богом,  бо  в  Ньому  жила  людина  праведна  і  грішна.

В  довгому  переліці  цих  Біблійних  імен,  про  яких  ми  з  вами  сьогодні  чули,  є  імена  осіб,  пам’ятних  великою,  високоморальною  святістю,  а  є  особи,  пам’ятні  великим  гріхом.   Головне,  що  всі  вони  були  людьми,   які  проходили  із  своїми  власними  немочами  скрізь  затміння  серця,  скрізь    буреносність  порою  жорстокої  історії  та  життя  навкруг  них.  Вони  пробивалися  до  Бога,  шукали  всім  своїм  життям  Світло,  Правду,  Святість –  навіть  коли  не  вистачало  сил  здійснювати  свої  споконвічні  мрії.

З  ними  завжди  був  Господь,  Який  ніколи,  за  жодних  земних  обставин  не  покидає  грішника,  не  відходить  від  нього,  Його  не  лякає  ніяка  людська  неправда,  порою  Він  кажеться  нам  таким  вже  далеким,  недосяжним,  а  нашим  невір’ям  та  сумнівами  не  бажаємо  Його  пізнати – і  тоді  наш  Бог  не  полишає  нас.  Господь  для  нас  на  всі  часи  залишається  таким  близьким,  хоч  і  через  скорботи  світової  Трагедії – через  Хресні  муки,  але  Він  завжди  біля  нас.

 Згадуючи  сьогодні  всю  минувшину  людства,  всіх  цих  людей,  які  протягом  тисячоліть  зіткали  власною  плоттю  Боголюдину  Христа.  Згадаймо  їх  нашим  християнським  благочестям,  нашими  святими  церковними  молитвами,   згадаймо  також  тих,  які  були  нашими  предками,  знаних  нами  й  незнаних,  тих,  за  яких  радіє  душа,  втішається  серце,  та  за  тих,   за  яких,   може  бути,   соромиться  наша  совість – згадаймо  всіх!

 Христос  Своєю  Святістю  виправдав  всіх  тих,  хто  був  Його  Плоттю  та  Кровю.  Ми  також  покликані  подвигом  свого  земного  життя,  через  власну  боротьбу  з  падіннями  та  гріхами,  шествуючи  до  святості – не  тільки  себе  спасати,  щоб  свого  часу  виправдати  тимчасове  перебування  на  землі,  але  набагато  глибше,  глобальніше – виправдати  життя  проживаючих  в  нашому  тілі  та  безсмертній  душі  за  тисячі  й  тисячі  років,  що  жили   до  нас.

 Вдумаймося  в  цей  родовід  Ісуса  Христа,  спогляньмо  ще  раз  на  ці  імена – це  були  живі  люди,  такого  ж  тіла  в  якому  всі  ми  перебуваємо,  відповідальні  перед  суворістю  життя,  часом  такі  замучені  життєвим  тягарем,  інколи  в  неземних  радощах,  а  разом  всі  живемо  в  довершеності  Боголюдини  –  Ісуса  Христа.  Спаситель  Свою  родовідну  так  освятив,   все  минуле  так  благословив,  що  всі  стали  своїми,  рідними  Богу,  в  самому  сильному  змісті  цього  слова.  Ми  також  можемо  всім  своїм  життям,  трудами,  подвигом,  устремліннями  до  Бога,  сумом  за  Ним,  боротьбою  за  Нього,  пізнати  й  виправдати  все  минуле  нашого  роду  й  принести  його  Богу,  мов  безцінний  дарунок  від  наших  побожних  сердець,  тоді  ми  станемо  Богу  рідними,  і  рідними  Йому  зробимо  також  тих,  які,  інколи,  Його  не  хотіли  пізнати,  Його  не  помічали,  а  не  знаючи,  байдуже  покидали  Бога  у  гріховних  тягарях,  з  невірством  у  серці  та  розчаруваннях  у  житті.

І  як  це  дорогі  браття  і  сестри  є  дивним,  якого  життєвого  натхнення  до  життя  все  це  може  нам  надати.  Не  задля  себе  ми  повинні  жити  на  цій  багатоликій  землі,  навіть  не  за  для  наших  ближніх,  рідних,  любимих,  навіть  не  тільки  за  наших  ворогів,  а  задля  усього  людства,  на  всі  часи,  а  за  цим  усім – задля  порою  важкої  долі  Всесвіту,  справедливого  й  грішного.

 І  Слава  Богу,  що  Він  нам  так  вірить,  таку  дивну,  неперевершено – прекрасну  долю  довіряє  нам.   Амінь.

 Ваш  у  Христі  о.  Іван,  парох