Сьогодні,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  ми  в  особливому  піднесенні  молитовно  славимо  Хрещення  Господа  нашого Ісуса Христа.  А це,  в  першу  чергу,  нагадує  нам  про  неше  власне  хрещення  та  змушує  задуматися  про  ті  обітниці,  які  тоді наклали  на  нас і на  себе  наші  хресні    та  рідні  батьки  привселюдно та  на  все  життя  перед  Лицем  Святої  Церкви Христової. Ці  обітниці  говорять  нам  дуже  чітко  і  визначено: «Зрікаюся  сатани  і  всіх  діл  його…   …з’єднуюся  з  Христом…».

Промовляючи  ці  слова  устами  хресних  батька  й  матері,  ми  давали  обітниці  бути  вірними  послідовниками  Ісуса  Христа  і ревними  виконавцями  Його  Божих  Заповідей.  Але  насправді:  чи  дійсно  ми  з’єдналися  з  Христом  і  чи  живемо  так,  як цього Він  хоче  від  нас?  Чи  дійсно  ми  у  своєму  житті  здійснюємо   Його  Святу  Волю,  чи  завжди  виконуємо  Євангельські Заповіді?   І  чи  наша  власна  совість дозволить  нам  сказати  це  з  повною  впевненістю  і  твердістю?

 Тож чи  слід  нам  тоді  сказати,  дорогі,  що  ми  є  християнами  більше  за  назвою,  а  не  за  складом  свого  земного  життя,  що  поведінка  наша,  переважно,  йде  врозріз  з  Євангельськими  вимогами?

Ми  всі  охоче  визнаємо  надзвичайну  велич  Христового  Вчення,  схиляємося  та  розважаємо  перед  Його  чистотою  та святістю,  але  в  той  же  час вважаємо  Його  Святу  Науку,  яку  не  можливо  застосувати  в  нашому  земному  повсякденні  і,  життя  наше  проходить  в  інших  напрямках  від  наших  християнських  переконань,  від  Вчення  Христового.

  Для  нашого  повсякденного  практичного  життя  існують  особливі  правила,  які  ми  властиво  будуємо  на  наших  земних  міркуваннях,  а  не  на  Євангелії.  І  стає  зовсім  не  дивним,  коли  вони  здебільшого  не  стільки  узгоджуються  з  заповідями  Христа,  стільки  суперечать  їм.  Євангельські  заповіді  вказують  нам  на  Небо,  а  ми  дивимося  на  грішну  землю,  вони  кличуть  нас  житии  морально – духовним  життям,  а  ми  живемо  хотіннями  тілесними,  та  життєвою  гордістю.

   Сьогодні  на  Йордані  Спаситель  бере  на  Себе  гріхи  усього  людства,  від  Йордану.  Він  пронесе  оцей  страшний  тягар  через  усі  дні   Свого  земного  Служіння,  аж  до  Голгофської  Жертви.  В  день  хрещення  Йому  виповнилося  тридцять  років.  За  старозавітнім  законом  Він  міг  розпочинати  Своє  Учительство.  Проживаючи  до  цього  дня  в  Назареті,  Він  шествує  до  Йордану,  щоб  перед  Своєю  Місією  прийняти  Хрещення  від  Івана  Хрестителя.  Всього  три  з  половиною  років  продовжувалось  проповідництво   Божого  Сина,  але  вони  сповна  відкрили  нову  сторінку  в  історії  людства.  Ми  називаємо  цей  період,  часом  Нового  Завіту.

   На  місійній  дорозі Ісусу  Христу  випало  немало  пролитии  Власної  Крові,  щоб  сповнити  місію  відкуплення  людського  роду  від  ярма  гріха.  Він  також  вкусив  жало  смерті,  якій,  у  скорому  часі  повинен  був  покласти  кінець.  Хоч  на  землі  ще  не  щезла  фізична  смерть,  але  вже  не  існує  духовної  смерті.  Вмирання  після  викупного  Христового  подвигу  Преславним  Воскресінням,  вже  не  є  смертю,  а  успінням,  заспокоєнням,  дочасним  сном  до  тієї  благодатної  миті,  коли  Бог  не  тільки  безсмертну  душу,  але  й  тіло,  віддане  свого  часу  землі,  воскресить  для  Життя  Вічного.

   Ще  в  Старому  Завіті  Бог  говорив  Аврааму: «Я,- ось  Мій  заповіт  із  тобою,   і  станеш  ти  батьком  багатьох  народів.   І  Я  складу  Заповіта  Мого  між  Мною  та  поміж  тобою,  і  поміж  твоїм  потомством  по  тобі  на  їхні  покоління  на  вічний  заповіт,  що  буду  Я  Богом  для  тебе  й  для  нащадків  твоїх  по  тобі,  а  ти  Мого  заповіта  стерегтимеш,  ти  й  потомство  твоє  по  тобі  в  їхніх  поколіннях» (Бут. 17, 4-9).

   Із  сьогоднішнього  дня,  дня  Його  Хрещення,  вступає  в  силу  Новий  Заповіт  між  Богом  та  людиною.  Господь  обдаровує  нас  в  Тайні  Хрещення  багатством  сил,  щоб  перемагати  в  собі  гріх.  Від  людини  потребується  віра  в  Нього  та  в  Його  Всемогутність.  Видимий  знак – Святе  Хрещення: «Хто  увірує  й  охреститься,-буде  спасений, а  хто  не  ввірує –засуджений  буде» (Мк. 16,16).

   Сьогоднішнє  свято  пропонує  нам  нагоду  роздумати  над  усім  тим,  що  зробив  для  нас  Ісус  Христос  появою  на  Йордані.  Дає  також  можливість  подумати  над  собою  і  над  усім  тим,  що  діється  у  світі  кругом   нас.  Сьогодні  Свята  Церква  промовляє нам  устами  Святого  Івана  Хрестителя,  щоб  усі  ми  сокрушили  свої  серця  і  принесли  плоди,  гідні  покаяння,  нехай  Ісус  Христос  буде  для  нас  дороговказом  у  земному  житті.

   Ісус  Христос  Своїм  Хрещенням  дає  зрозуміти  кожній  людині,  яку  високу  ціну  має  людська  душа  в  очах  Божих,  вона  цінніша  понад  усе.  «Що  може  дати  людина  взамін  за  валсну  душу?» (Мт. 8,37).  Господь  навчав,  що  за  праведнее  життя  вірні  отримають  вічну  нагороду: «Збирайте  собі  скарби  на  небі,  де  ні  міль,  ані  хробацтво  не  нівечить  і  де  злодії  не  пробивають  стін  і  не  викрадають» (Мт. 6, 20-21).

   Ісус  Христос  також  відкрив  людям  благословенну  правду,  що  ми,  християни,  являємося  дітьми  Божими,  що  маємо  Небесного  Отця,  Який  безперестанку  любить  нас  Своєю  нескінченою  любов’ю,  і  Який  знає  про  потреби  кожного  з  нас,  земнороджених.    Ми  є  щасливими,  що  належимо  до  Христа  та  до  Його  Святої  Церкви,  дякуймо  за  безцінний  Божий  дарунок  Святої  Віри,  а  також  за  те,  що  Він  просвітив  нас  Світлом Своєї  Правди.  І чи  не  до  нас  Він  сказав  дивні  слова: «Кажу – бо  вам,  щасливі  очі,  що  бачать,  що  ви  бачите,  багато  пророків  і  царів  хотіли  бачити,  що  ви  бачите,  і  не  бачили,  і  чути,  що  ви  чуєте,  і  не  чули» (Лк. 10, 24).

   Тож,  дорогі,  сповнюймо  всяку  правду  ще  тут,  на  землі,  проживаймо  з  Богом,  щоб  бути  з  Ним,  колись,  в  Небі!   Амінь.

Ваш  у  Христі  о. Іван,  парох