Слава  Ісусу  Христу!

Почута  нами  сьогодні  Євангельська притча, возлюблені  в  Христі браття і сестри, одне з довгого ряду пророчих попереджень Спасителя, проголошених    про другий і останній прихід Господній.

Якщо більш глибше проаналізуємо  сьогоднішню притчу, то неодмінно зрозуміємо, що Спаситель попереджує нас    від трьох головних пересторог, які можуть привести нас неготовими  до останнього  Божого суду.

Перша пересторога – це байдужість,  друга – недбайливість за власне спасіння,  а третя – саме життя, негідне людського покликання зі всією нелюдськістю.

Байдужість описана Христом у повному життєвому всезадоволенні, земних пестощах та веселощах,  повній безтурботності,  які людина  вважає  суто природними.  А Спаситель строго попереджає:  Остерігайтеся, бо Суд,  День Господній, прийде раптово, як колись прийшов у дні Ноя…  Тоді люди їли й пили, виходили заміж, ні про що інше не думали,  а Суд Божий  все ближче до грішної людини наближався  і,  у  один з днів відкрилося  Небо гнівом і потопом.  Свого часу буде  також, дві жінки будуть працювати  у справі – одна візьметься, а інша залишиться,  два чоловіки будуть працювати у полі – одного заберуть, а інший залишиться. Тому що подібна людська байдужість – настільки є нам звичайною, звиклою,    рідною, добродушною та веселою, і тут стає зрозумілим, що життя вже не таке мілке,   а є таким глибоким, навіть бездонним,  бо увіходить десь далеко, до вічності.

Слідом за байдужістю, яку людина проводить у веселощах та пестощах,  є    байдужість зла та ненависті, яка користується тим, що Бог,  немовби  не спішить прийти до людини: Святий Апостол Петро говорить, що Бог очікує, тому що   в  любові терпить нас.

Святе Письмо говорить нам про слугу, якого господар поставив над іншими, йому було доручено слідкувати за іншими працівниками, щоб усі роботи виконувалися вчасно та якісно, йому також було доручено щоб у будинку господаря був порядок, а працівники щоб були забезпечені усім необхідним.           А  невірний слуга задумав  лиху справу своєму добродію – господарю:   не скоро прийде господар, а я буду пити, їсти, веселитися, а я працівників буду томити голодом ,  пригнічувати їх,  я – господар – навіюючи собі, немов би під його владою  у відсутності господаря – найбільша гідність,  я – господар.  А господар одного разу, не попереджуючи, повернувся, коли його не очікували, і застав невірного слугу у його неправді і, вигнав його.  Це є зла, гріховна байдужість, яка  є для нас також  звичайною, повсякденною.  Тому що не хочемо  творити в собі добро, а Господь є не за горами і, суд вже недалеко. Нам здається що є ще багато часу, колись, якщо вже стане важко копирсатися у гріхах,  то встигнемо ще вернутися до добра –  а  День Господній вже близько біля нас, і одного  дня, години – суд перед нами, а ми перед судом – наодинці.

Є ще одна байдужість, яку Спаситель описує у притчі про десять дів, з яких п’ятеро були розумними, а інші п’ятеро були нерозумними.  Це байдужість  сну та лінивства, яка для людини ніщо не забезпечить, а пропонує надію в тому, що людина на все в житті ще встигне: життя ще довге, можна ще подрімати, помріяти,  колись і опам’ятатися, коли з’являться перші провісники Божого Суду.

А  Суд приходить вночі, тому що для того що спить, є завжди ніч, і застає його зненацька. І тут байдужість весела, добродушна,  немовби і не зла, не гріховна,      не безвідповідальна, не злонамірена, але все таки для нас якась звичайна:  завтра  встигнемо, а сьогодні помріємо та відпочинемо…   все це є строгі попередження Господні.

А далі – притча про таланти, так як Господь дає безоплатно кожному дарування в міру його власних сил та можливостей,  пропонуючи принести гідні плоди  цим даруванням. Але дуже часто ми  над цими даруваннями не  піклуємося:  нам дається чистий розум, і цей розум ми не збагачуємо нічим, нам дається чуйне серце, але це серце є тільки можливістю нашої чуйності, бо на ділі, дрімає у самолюбстві, черствіє, нам дається свобідна воля, порою сильна, і на превеликий жаль, залишається   байдужою  до вищих цілей. Багато чого  нам дається, і ми зберігаємо у тому виді, у якому дістали від Бога,  а  плоду – жодного.  Чому?

І тут, як завжди – байдужість, тому що нами заволоділо малодушшя, страх.   Нам  здається, що так і повинно бути, щоб щобудь осягнути, потрібно   чимось ризикнути: спокоєм, забезпеченням, відносинами, життям – усім і, ми думаємо: Ні, я поверну Господу те, що Він мені дав свого часу.

А коли приходить Суд,  перед нами постає Божа  Правда,  що все те, що нам було дано Богом,  ніколи і не було нашим, а увесь час залишалося Господнім.  І Господь все поверне Собі,  віддавши іншому, хто вміє ризикувати життям, спокоєм, власним забезпеченням, всім тілом та душею, щоб свого часу принести рясні плоди, щоб заживо не померти, а бути живими та животворними.

В чому є Суд Божий?  Не тільки в тому що ми просто не були людьми,  не змогли  свого часу,  коли Господь посилав нам різні нагоди, людським серцем, тілесним, живим, відгукнутися  на людський зойк,  на чуже горе, на біль нещасних,  увійти у жах іншої людини.  Бо хто не може бути людиною на землі, той не може бути людиною і на небі: хто у незначному не може бути людиною,  той ніколи не виросте у міру  Боголюдини Христа.

У цьому й криється попередження  про Суд Божий:  Суд не у тому, що він наступить, і це буде дуже страшно,  а у  тому, коли він насупить,  буде так жалюгідно  і  так боляче, що ми прожили  все своє земне життя так і не ставши людиною:  за страху, сну, самолюбства,  ненависті та злої  байдужості, а головного не помітили, що життя було таким глибоким, всепроникаючим, яке могло піднести нас аж до небес.

Вдумаймось дорогі, у всі ці життєві реалії, опам’ятаймось,  розпочнемо жити  не вузьким, збіднілим життям,  яке направлене тільки на себе, а тим глибоким,  міцним  життям, яке заспокоюється в Бозі, бо Він є Життєдайним джерелом  життя  для  кожної людини,  що  підносить  нас  до Вічності,  де все має  своє місце,  все приходить до величі,  тому що людина гідна себе перерости і стати  Богоуподібненою,  благодаттю Святого Духа,  Божою любов’ю.   Амінь.

Ваш  у  Христі  о.  Іван,  парох.         

Неділя – 9  жовтня  2016 року.