Мукачівська греко-католицька Єпархія

In memoriam: Єпископ Мілан Шашік (1952 – 2020)

15 Лип 2020 | 12:00 am

Учора, 14 липня 2020 року, єпископ Мілан Шашік повернувся до дому Небесного Батька. Велика та харизматична особистість Мукачівської греко–католицької єпархії (sui juris) в 21 столітті.
Душпастир надзвичайно обдарований духовно, інтелектуально, емоційно, з почуттям гумору, з великим і люблячим серцем та світла людина з феноменальною пам’яттю. Невтомний борець за справедливість та збереження природи Карпатських гір.

Страшна звістка про його раптову смерть стала великим шоком для всіх священників та вірників не лише Закарпаття та України, але і за кордоном, адже єпископ Мілан був добре відомим у Західній і Східній Європі та Америці. 

Він народився 17 вересня 1952 року в Леготі (Словаччина) у побожній римо-католицькій сім’ї. Святу Тайну миропомазання отримав від єпископа Амброзія Лазік (Ambróz Lazík), який посідав тоді єпископський титул “Апійський”. Цікаво, що цей самий титул “Апійський” посідав перед ним блаженний Теодор Ромжа, якого в 1947 році отруїла та брутально вбила комуністична влада. Це був один із перших знаків Божого провидіння для єпископа Мілана та його майбутньої місії в Україні та на Закарпатті. 

У 1971 році він був таємно прийнятий до місійної монашої спільноти св. Вінкентія де Поль (лазаристи). Ця монаша спільнота проводить свою діяльність вже багато століть під знаком допомоги знедоленим, бідним та обділеним. І саме ця харизма служіння хворим та бідним стала головною справою життя єпископа Мілана. Про це свідчить не тільки його єпископське кредо: “Послав мене благовістити вбогим” (Лк. 4,18), але і вся його діяльність у Мукачівській греко-католицькій єпархії і не тільки. 

Після рукоположення в священника 6 червня 1976 року працював на різних римо-католицьких парафіях у Словаччині і, будучи молодим священником, молився щодня спеціальну молитву за свободу та легалізацію церкви в Україні. Часто згадував, що та молитва знаходилась постійно в його бревіарії (молитвослов), а 1989 року  дивним чином кудись зникла і він ніде не міг її знайти. 

Великий вплив на єпископа Мілана мало навчання в Римі (1990 – 1992), де він здобув не тільки хорошу освіту та вивчив мову, але і важливий досвід вселенськості Церкви. Цей досвід та знання він вміло використовував під час праці в Апостольській Нунціатурі в Києві протягом шести років, будучи помічником та перекладачем Нунція Антоніо Франко. 

В одній із останніх наших листувань у WhatsApp минулого тижня єпископ Мілан писав про святість великого Папи св. Івана Павла II, який був його святителем у 2003 році до єпископського сану. Перша зустріч молодого Мілана Шашіка та св. Папи Івана Павла II (Кароль Войтила) відбулася ще коли Войтила був Архієпископом у Кракові. Пізніше було ще декілька.

Св. Іван Павло II, будучи дуже глибоко духовною, віруючою та святою людиною, завжди палко переймався соціальними проблемами людей. Напевно, ця комбінація і стала прикладом для єпископського служіння Владики Мілана. Адже всі, хто з ним зустрічався, відчували його уважність та інтерес до соціальних проблем нашого народу та часу. Він був відкритий до діалогу з інакшедумаючими заради вирішення цих проблем, але, з іншого боку, він – людина віри, молитви та глибокої духовності. Його бревіарій був завжди в нього у руках, він прагнув єдності з Богом. Владика Мілан не тільки говорив багато про Бога, але і багато говорив із Богом. І це було джерело його священничого та єпископського служіння. Коли одного разу я спитав його в дорозі, чи не забув він бревіарій у кімнаті, він сказав: “Ніколи, це святе.” Владика Мілан для мене людина, яка поєднала в собі два важливі моменти, які для церкви є дуже важливі: Ісус Христос та конкретна людина з її соціальними проблемами. Думаю, це і є його заповіт для нас та його візія майбутнього нашої церкви: Ісус Христос та конкретна людина. В одному з інтерв’ю для      МСтудіо в 2018 році він сказав: “Робімо разом добро, любімо один одного, візьмімося разом: греко-католики, римо-католики, протестанти, невіруючі, зробім щось добре для своєї країни, для свого міста…!“ 

Для священників, монахів та монахинь він був більше ніж єпископ, він був справжнім, люблячим духовним Батьком. Жив дуже скромно. За себе ніколи не переживав і собі нічого не просив,  а от за своїх священників, за гідні умови їхнього життя та за розквіт монашої духовності в нашому краї думав і невтомно працював кожен день. Священники, які виховувалися під його проводом, (особисто висвятив біля 200 священників), служать сьогодні не лише в рідній Мукачівській єпархії, але і в багатьох країнах Європи та Америки. 

Одне із основних своїх завдань, як єпископ та душпастир, він бачив у побудові миру між людьми, різними конфесіями та релігіями, а також між різними церковними ідентичностями всередині самої Мукачівської греко-католицької єпархії. І він це завдання виконав. Якщо в 2003 році, коли він розпочав своє єпископське служіння, було біля 100 відкритих протистоянь та чвар різного роду з православною конфесією, в більшості через неповернення наших церков, то сьогодні загалом таких проблемних місць не залишилось і ситуація фактично стабілізувалася. Напруга поступово спала. Його мирний план полягав у будівництві нових церков. За майже 18 років він освятив більше ніж 250 нових храмів та каплиць, велику кількість парафіяльних будинків та пасторальних центрів. Служив Богослужіння на Різдво просто неба на вулиці з парафіянами, яким не повертали храми. Саме його стараннями з самого початку було добудовано богословську академію в Ужгороді. Сиротинці, дитячі садочки, повернення та відновлення Єпископської резиденції в Ужгороді, піднятті духовного рівня, це все далеко неповний перелік його праці. Саме тому він мав великий авторитет у суспільстві та світській владі. 

Мілан Шашік народився та виріс у Словаччині, але полюбив Україну, а особливо Закарпатський край, візантійський обряд та людей. Будучи добрим пастирем, віддав йому не тільки всю свою любов, здоров’я, сили та здібності, але і життя. Це велика втрата для Христової Церкви на землі, а також Мукачівської греко-католицької єпархії. Але водночас він буде добрим і сильним захисником на небі для всіх нас, разом із блаженним Теодором Ромжею та іншими ісповідниками та мучениками нашої церкви. 

А що нас, осиротілих сьогодні, може потішити? Можливо, його відповідь на питання «Що таке смерть?» в інтерв’ю для «радіо Марія» у березні 2020 року: “Смерть була для перших християнин тим найкращим моментом, тому що вони вірили, що дійсно йдуть на зустріч з Господом. Для християнина сьогодні смерть також має бути тим моментом, коли маємо зустрітися з нашим Господом […] Для нас є радісним, що перед нами є життя вічне, перед нами є Царство небесне і до того Життя Вічного входимо тут в контакті з Ісусом Христом, який є присутнім у нашому житті. І тому хотів би сказати, що не маємо що боятися! Тому, що Господь, який нас так полюбив, що Сина свого дав, щоб хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Цей люблячий Бог не дозволить щось, щоби нас знищило. Я маю довір’я на цю безмежну Божу любов та Боже милосердя.”

Особливо зараз дуже важливо, щоб ми супроводжували Владику Мілана молитвою. 

Молімося за спокій Його душі…!

Молімося за нашого помічного єпископа Ніла!

Вічна пам’ять!

Автор: о. Михаїл Фетько, священник Мукачівської-греко-католицької єпархії

Джерело: https://mgce.uz.ua/in-memoriam-yepyskop-milan-shashik-1952-2020/