ВЕЛИКИЙ ПІСТ — період духовної весни

19 лютого Свята Церква Христова ввела нас, вірних, в особливий період  нашого духовного життя, в період Великого посту або, як святі отці називають, у період духовної весни, морально-духовного відновлення християнина.

Протягом церковного року Свята Церква пропонує нам чотири багатоденні пости. Це — Великий піст, який триває сім тижнів, від понеділка після сиропусної неділі аж до Великої суботи, перед Святою Паскою; Апостольський або Петрів піст,  починається понеділком після Свята Всіх Святих — до свята на честь Верховних апостолів Петра і Павла (12 липня). Цей піст залежить від святкування Святої Паски, якщо вона є ранньою — Петрів піст буде довшим, а якщо Паска буде пізньою, цей піст триватиме кілька днів; Успенський піст — завжди буває від 14 до 28 серпня; Різдвяний піст також є сталим — від 28 листопада до 6 січня включно.

Взагалі головною метою будь-якого посту є не примушувати вірних до певних строгих формальностей, обов’язків строго постового складу. Мета посту християнина полягає в тому, щоб глибше розчулити наше, закам’яніле в гріхах, серце, відчути та сприйняти приховану досі духовну жадобу спілкування з Богом. А постова атмосфера створюється для нас певною відмовою від скоромної їжі.

Специфіка постового часу розкривається перш за все для кожного християнина посередністю суто внутрішнього зв’язку з двома церковними відправами. Стриманість від певних видів харчування не є просто зміною дієти, бо піст — світові події, про які говориться у Святому Письмі:  перша відбувається ще на початку життя людини на землі, а друга — з настанням Нового Заповіту. Отож, перша подія, коли Адам і Єва з’їли в Раю заборонений плід — чим і відкривається нам первородний гріх.  Ісус Христос — це друга подія — Він розпочинає Своє Боже служіння саме постом. Праотець Адам легко піддається спокусі, а Христос перемагає цю спокусу. Результатом непослуху Адама і Єви було вигнання з Раю, нестерпні життєві муки та фізична смерть, а перемога Христом спокусника — знищення смерті й наше повернення до Раю.

Гріх, за своєю суттю, це не тільки порушення даної моральної норми, а й спотворення даного нам Богом життя. А тому й історія первородного гріха зображена як провина, пов’язана з їжею. Їжа необхідна живому організму, вона підтримує фізичне життя. Світ і їжа були створені Богом, щоб з допомогою певного харчування людина могла би мати пряме спілкування зі своїм Творцем. А в їжі початком життя є Сам Бог, тож трагедія Адама і Єви полягала саме в тому, що вони прийняли поживу як основу життя, вони прийняли їжу, ховаючись від Бога, бажаючи бути незалежними від Нього. Вчинили вони так, бо повірили, що пожива є основою всього життя і, приймаючи її, вони бажали бути богами, мати життя самих у собі, не залежати ні від кого.

«Не хлібом єдиним буде жити людина…»

Христос приходить на землю, щоб відновити грішну людину до правдивого життя, тому починає Своє Боже служіння з посту. Оскільки голод — це той стан, коли людина відчуває свою залежність від поживи, доводячи тим, що людина не самоутворилася, а створив її Бог. Отже, це той момент, коли перед нами постає злободенне питання, від чого залежить наше життя. Спокуса прийшла до Адама і Єви в райських обителях, вона приходить і до Христа в пустелі. Перші люди почули пропозицію їсти, тому що вони голодні, вони цілковито залежать від їжі та їхнє життя є в їжі. Адам і Єва цілком повірили, а Христос відкидає цю спокусу, нагадуючи: «Не хлібом єдиним буде жити людина, а кожним Словом Божим» (Лк. 4, 4). Відкинувши цю спокусу, Спаситель відновлює правдиве співвідношення між їжею, життям та Богом, те співвідношення, яке порушили Адам і Єва, яке, ми, власними гріхами, порушуємо щоденно.

Піст для нас, вірних, це наша участь у сорокаденному подвигу посту Самого Христа, яким Він звільняє нас від повної залежності від їжі та всього матеріального. Але звільнення наше не може бути цілком повним, тому що ми ще проживаємо у світі старого Адама, утримуємо в собі часточки матеріального світу, бо ще залежимо від поживи. Піст нам може дати ще доказ того, що наша залежність від поживи і матерії не є безумовною, а в єднанні з молитвою, чеснотами на Славу Богові, ця залежність переходить до духовних чинників. А це значить, що піст є єдиним засобом відновлення в нас людської правдивої природи і відповіді спокусам, що залежимо не від одного хліба. Сам Спаситель зустрів спокусу в той час, коли постив. А потім Він скаже, що перемогти спокусника можливо тільки молитвою і постом.

Піст — це боротьба зі спокусником. Якщо диявол спокушав Самого Христа, коли Він постив у пустелі, то в нас немає жодної можливості уникати спокус. Фізичний піст, хоч він є надзвичайно важливим, може стати для посника небезпечним та беззмістовним, якщо він не буде поєднаним із молитвою та духовними зусиллями і надією на Божу допомогу. Піст — це мистецтво, яким досконало володіли святі подвижники, але буде небезпечно і самовпевнено з нашого боку з легкістю заволодіти цим мистецтвом без духовної розсудливості та обережності. Всі церковні великопостові відправи нагадують нам, вірним, про надзвичайні труднощі, перешкоди і спокуси, які постійно постають перед нами, коли вони розраховують на власні сила, а не на Бога. У Богослужбових текстах Постової Тріоді ми часто чуємо про попередження проти формального посту. А Церква пропонує нашій увазі протилежність покори митаря та самохвальство, осуд і фальш фарисея. Самі Богослужіння красномовно вказують нам на саму суть посту. Безмірне споживання їжі робить нашу душу малочутливою, перешкоджаючи вірним потягу до молитви. Той, хто постить, навіть споживаючи рослинну їжу, повинен споживати помірно, щоб перемогти тілесні пристрасті та уникнути демонського ласування. Тілесний піст вгамовує фізично тілесні пристрасті та гріховні нахили, дозволяючи духовній природі панувати над тілесною.

Аби бути духовно довершеними, будемо постити тілесно і духовно

Духовно-тілесна природа віруючої людини вимагає від нас подвійного посту. Окрім тілесного посту, християнин зобов’язаний також підкорятися особливому режиму духовного посту. Приємний Богові піст душі є відмова людини від різновидів нахилу до гріха — гордощів, користолюбства, гніву, лукавства, лестощів, сварок, обмов, клятвопорушень, намовлень до гріха свого ближнього, несправедливості та багато інших гріховних нахилів, які віддаляють людину від Бога. Постова Тріодь закликає нас до великих справ. Аби бути духовно довершеними, будемо постити тілесно й духовно: розв’яжемо усілякі єднання неправди, розірвемо перешкоди до потрібних змін, порвемо неправдиві записи боргу, дамо голодним хліб і прихистимо вбогих та бездомних, щоб отримати від Бога велику милість, — так оспівує Свята Церква суть посту.

Хто з вірних, постячи тілесно, не очищає душу від гріховних почуттів, бажань та вчинків — той даремно може радіти своєму лицемірному посту. Бо він є неправдомовцем перед Богом. Початок духовного посту полягає в тому, аби з власної свідомості видалити шкідливі думки про гріховність. Тож відчуття й бажання гріховного характеру, не маючи певної опори в уяві віруючої людини, поступово згасають та завмирають. Видалення гріховних нахилів зі свідомості того, хто постить духовно, досягається з допомогою щирої молитви. У зв’язку з цим, Святі отці називають духовний піст початком нового життя, переходом до нетління, подвигом терпіння, молитовним сходженням до Бога, вдяганням душі святістю. Бо з життєвого досвіду бачимо, що духовні посники випромінюють любов’ю до Бога та ближніх, милосердям, співстражданням та покорою.

Великопостові Богослужіння та церковні піснеспіви не перестають нагадувати нам через увесь постовий період про посників Старого і Нового Завітів. Спаситель особистим прикладом освятив і узаконив для віруючої людини дні посту, як засіб перемоги над життєвими спокусами. З глибини віків виринає постать старозавітного Єноха, який завдяки власної стриманості, був живим узятий із землі на небо. Праведний Йосиф, дотримуючись строгого посту, врятувався від облесливої дружини Пентефрія і отримав царство. Піст явив духовно здоровим пророка Самуїла. Боговидець Мойсей, очищений строгим постом, творив багато чудес. На горі Синай він очима своєї душі бачив Бога і удостоївся  говорити з Ним. Ісус Навин постом освятив Боговибраний народ, перейшовши Йордан, та успадкував Обітовану землю. Святий пророк Ілля власним постом відкрив небо і напоїв спраглу землю. Піст просвітив Іллю, очистивши його настільки, що від бачив Бога у віянні тихого вітерця.

Дотримуючись строгого посту, Христові Апостоли догоджували Богу, ставши на землі світильниками стриманості й вчителями посту для поганського світу.

В постових Богослужіннях чітко й промовисто відтінені моменти загадкового узгодження невимовної Божої благодаті зі свобідною волею посників у молитовно-покірному зверненні до Бога та любові й милосердя до ближніх. Надзвичайно величними постають перед нами біблійні особи праведності ревнителів посту, які виступають із глибини віків у невимовній небесній красі.

Церковна молитва є завжди біблійною, яка приходить до нас мовою, особами та символами Святого Письма. Біблія, як невичерпне Джерело Святості, містить у собі як Боже Одкровення, так і відповідь на споконвічні питання віруючої людини до Одкровення, а саме висловлювання і зміст людською молитвою, похвалою і поклонінням Богу.

Отож, шествуючи перед Богом відповідальною дорогою Великого посту, оберігаймо свої серця від проникнення до них гріховних нападків та багнюки беззаконь. Очищаймо свої душі постом та молитвою, спрямовуючи нашого духа до Того, Хто показав нам неперевершений приклад покори — до нашого Небесного Спасителя. Підносячи свої душі до Нього, згадаймо ще раз, що Він, Всеблагий,  прийняв вигляд раба, народився у бідній Віфлеємській стаєнці, зростав і мужнів, працюючи теслею у праведного Йосифа, зарученого Його Божественній Матері й, водночас, будучи Предвічним Словом, навчався мудрості зі Святого Письма при відвідуванні Єрусалимського храму. А вже потім, через роки — ходив безустанно по землях палестинських, проповідуючи Слова Життя Вічного, не маючи місця, де голову прихилити, щоб після всіх Своїх Божих благодіянь зазнати найтяжчого глуму, зневаги, побоїв та завершити своє земне життя на Хресті, де зазнав ще Богополишеності.

Випивши до дна всю чашу страждань на землі та визволивши людство від тяготіння первородного гріха, пролив на Хресті Свою Пречисту Кров, Він був похований і третього дня воскрес, а сорокового дня вознісся на небеса до Отця Небесного, показавши нам, земнонародженим, дорогу сходження на небо.

Ця благословенна дорога є можливою тільки для тих, хто йде земною дорогою за Божественним прикладом Христа.  Бо, наслідуючи Його покору та самоприниження, ми зможемо гідно нести свій життєвий хрест, розпинаючись із Христом, та разом із Ним воскреснемо у Його Божественній Славі.

Іван Тидір,

Настоятель Ужгородського Хрестовоздвиженського греко-католицького кафедрального собору