Глибоким  змістом наповнене  сьогоднішнє  Євангельське  Благовістя.  Яка  бадьорість  духу  наповнює  грішну  людину  особою  Євангельського  Закхея!

Закхей  показаний  нам  в  особі  людини,  яка  змогла  віднайти  в  собі  стільки  сил,  щоб  перемогти  власне  зло,  що  тримає  нас  на  нашій  життєвій  дорозі.  Ми,  до  того  ж,  дуже  часто  буваємо  засліпленими  перед  людськими  судженнями,  бачимо  тільки  лякаючі  нас  обличчя,  читаємо  на  них  висміювання  та  заздрощі.

Але  здебільшого  на  них  написана  біль,  жалість  за  наше  пониження,  в  негідності  самих  себе.  Я  відвідую  Церкву  Божу,  приступаю  до  Святої  Сповіді,  з’єднаюся  із  Спасителем  через Тайну  Найсвятішої  Євхаристії,  а  з  мене,  як  подібно  із  Закхея,  посміються,  мене  засудять  людським,  несправедливим  судом  такі  ж  як  я  –  от  в  чому  самий  страшний  гріх  людського  суду,  людської  ненависті,  чужих  заздрощів, – зазначив  у своїй недільній проповіді  Настоятель Кафедрального  Собору о. Іван Тидір.

— Закхей  нікого  не  боявся,  не  боявся  що  залишиться  високого  становища  у  суспільстві  тодішньому,  він  на  той  час  бачив  перед  собою  лиш  Одного  Бога,  Який  прийшов  спасти  його  як  найбільшого  грішника.

Якщо,  дорогі,  ми  хочемо  бути  дітьми  Божими,  ми  повинні  в  першу  чергу  виправити  самих  себе,  навіть  дорогою  ціною,  як  це  вчинив  грішний  Закхей.  Бо  пролунали  в  родині  Закхея  Слова  Божої  Вістки  вічного  спасіння.  Ці  Слова  і  по  сьогодні  лунають,  навертаючи  грішників  до  очищення  від  власних  прегрішень.  Вони  завжди  будуть  лунати  по  всьому  світу,  а  сьогодні   хай  ще  раз  нагадають  нам,  хто  прийшов  до  Божого  Храму,  в  тому,  що  є  Спаситель,  що  є  Христос,  що  наше  вічне  життя  повинне  бути  біля  Нього.  Бо  Син  Людський  прийшов,  щоб  знайти  та  спасти  все  те,  що  загинуло, – говорить о. Іван.

Ім’я  Закхей – означає  «справедливість» і,  як  неспівзвучно  лунало  його  ім’я  із  способом  власного  життя.  І  якими  гіркими  висміюваннями  відносилися  до  нього  співплемінники,  чому  ця  людина  названа  таким  святим  іменем і, який  протилежний  справедливості  спосіб  життя  вона  проводить,  коли  все  його  життя  було  глумлінням  над  справедливістю.

Але  він,- як  говорить  Слово  Боже,- шукає  Христа,  хто  Він?   Збираючи  податки,  Закхей  часто  притісняв  своїх  одноплемінників,  збираючи  більше  норми.  І  як  вид  роботи,  не  міг  навіки  в  ньому  заглушити  духовних  пошуків,  так  і  несправедливо  нажите  багатство,  не  змогло  в  ньому  навіки  знищити  священних  переживань.  Будучи  малого  зросту,  він  залізає  на  дерево,  щоб  побачити  Христа,  Який невдовзі  повинен  пройти  тією  дорогою.  Яка,  дорогі,  в  цьому  прекрасна  для  нас,  грішних,  символіка,  бо  завжди  нам  потрібно  піднятися  вище  хоч  би  на  одну  сходинку,  з – поміж  усього  народу,  щоб  більш – пристальніше  розгледіти  Небесну  красу Особи Богочоловіка  Христа.  Бо  загальноприйнятий  людський  натовп,  знаходячись  на  дні  Божого  пізнання,  дуже  часто  своїми  загальноприйнятими судженнями,  звичками – закривають   Божественність  Ісуса  Христа.  І  той,  хто  живе  загальноприйнятим  укладом  життя  грішного  людства,  повинен  хоч  би  на  одну  сходинку  піднятися  вище  зогальнолюдських  суджень,  що  звідтілля  більш  виразніше  розгледіти  Лице  Боже,  зрозуміти  безсмертя  людської  душі,  зрозуміти  Божу  Всюдиприсутність,  що  слугує  розумінню  Богоспасенної  місії  Господа  нашого  Ісуса  Христа.

Закхей,  залізши  на  дерево,  не  тільки  побачив  Божий  Лик  Спасителя,  а  чує  Боже  веління,  яке  миттєво  заставляє  його  підкоритися   Волі  Божій:  «Закхею,  зійди  зразу  додолу,  бо  сьогодні  потрібно  Мені  бути  в  домі  твоїм!»   Тому  що  Спаситель  заглянув  до  самої  глибини  душі  цього  великого  грішника,  щоб  його  воскресити,  щоб  Закхей  сам  засвідчив  перед  Богом,  що  не  даремно  він  названий  таким  святим  іменем  праведності.    Христос  виявляє  все  святе,  що  було  в  глибині  цієї  людини,  десь  там  далеко  захоронене  гріхами  та  стражданнями,  приспане  довгими  роками  земного  грішного  життя.   А  всі  присутні,  як  буває  в  подібних  випадках,  випліскують  загальноприйняте  обурення  та  нарікання  на  подібних  собі.     Мов  що  за  пророк  навідався  до  нас,  що  не  в  силі  розпізнати  в  особі  Закхея  великого  безбожника  та  богохульника.  А  в  ту  мить  Закхей  бачив  тільки  спасаючий  Лик  Спасителя,  бачив  у  Ньому  всю  повноту  людської  величі,  нескінчене  Боже  Милосердя,  жаль  та  співстраждання – він  зламався,  роки,  довгі  роки  грішного  життя  мов  раптова  мряка  розвіялися,  а  залишилася  перед  Христом  чиста  людина,  гідна  пройти  найтруднішу  дорогу  покаяння,  яка  змогла  промовити,  якщо  він,  коли  когось  скривдив,  достатньо  тій  людині  прийти  і  це  підтвердити – він,  Закхей,  повернее  четверицею,  а  якщо  когось – не будь  принизив,  відібрав  несправедливо –  все  сповна  віддасть.

— В  душі  грішника  Закхея  раптом  пролунав  Божий  голос,  який  повністю  перевернув  його  душу.  Бо  з  цього  моменту  Закхей  розуміє  беззмістовність  всього  земного  та  тимчасового.  Дім,  в  якому  раніше  панували  тільки  жадоба  та  зажерливість,  самолюбство  та  самозвеличення  переродився  в  корінні,  бо  навідалась  туди  Благодать  Божа,  зробивши  в  цьому  домі –  оселю  для  поселення  Духа  Святого.

Закхей  показаний  нам  в  особі  людини,  яка  змогла  віднайти  в  собі  стільки  сил,  щоб  перемогти  власне  зло,  що  тримає  нас  на  нашій  життєвій  дорозі.  Ми,  до  того  ж,  дуже  часто  буваємо  засліпленими  перед  людськими  судженнями,  бачимо  тільки  лякаючі  нас  обличчя,  читаємо  на  них  висміювання  та  заздрощі.  Але  здебільшого  на  них  написана  біль,  жалість  за  наше  пониження,  в  негідності  самих  себе.  Я  відвідую  Церкву  Божу,  приступаю  до  Святої  Сповіді,  з’єднаюся  із  Спасителем  через Тайну  Найсвятішої  Євхаристії,  а  з  мене,  як  подібно  із  Закхея,  посміються,  мене  засудять  людським,  несправедливим  судом  такі  ж  як  я  –  от  в  чому  самий  страшний  гріх  людського  суду,  людської  ненависті,  чужих  заздрощів, – каже  Настоятель Кафедрального  Собору о. Іван Тидір.

Закхей  нікого  не  боявся,  не  боявся  що  залишиться  високого  становища  у  суспільстві  тодішньому,  він  на  той  час  бачив  перед  собою  лиш  Одного  Бога,  Який  прийшов  спасти  його  як  найбільшого  грішника.

— Якщо   ми  хочемо  бути  дітьми  Божими,  ми  повинні  в  першу  чергу  виправити  самих  себе,  навіть  дорогою  ціною,  як  це  вчинив  грішний  Закхей.  Бо  пролунали  в  родині  Закхея  Слова  Божої  Вістки  вічного  спасіння.  Ці  Слова  і  по  сьогодні  лунають,  навертаючи  грішників  до  очищення  від  власних  прегрішень.  Вони  завжди  будуть  лунати  по  всьому  світу,  а  сьогодні   хай  ще  раз  нагадають  нам,  хто  прийшов  до  Божого  Храму,  в  тому,  що  є  Спаситель,  що  є  Христос,  що  наше  вічне  життя  повинне  бути  біля  Нього.  Бо  Син  Людський  прийшов,  щоб  знайти  та  спасти  все  те,  що  загинуло, – цими словами завершив свою проповідь о. Іван на сьогоднішній  недільній  Службі Божій,  яка відбулася  у  Кафедральному  Соборі.