Пройшло  не  так  багато  часу,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  коли  ми  славили  народження  Преблагословенної  Діви  Марії,  яке  «радість  возвістило  всій  Вселенній».  А  вже  сьогодні – в  день  Введення  Богодитяти  до  єрусалимського  храму,  Свята  Церква  Христова  повертає  наші  духовні  споглядання  до  днів  дитинства  Божої  Матері.  Сьогоднішнім  священнодіянням  вона  вводить  із  Собою  й  нас  до  Єрусалимського  храму,  куди,  як  сповіщає  нам  Священне  Передання,  Святі   і  Праведні  Йоаким  і  Анна,  батьки  Марії,  приводять  трирічну  Отроковицю  Марію,  щоб  «священно  виховатися,  Яка  буде  для  Владики  всіх – світозарне  помешкання».

   В  той  час  первосвященик,  пророчо  споглядаючи  майбутню  славу  та  велич  Вводимої  у  храм  Отроковиці,  відправив  виключну  Тайну:  він  вводить  Її  до  Святая  Святих – до  тієї  частини  Єрусалимського  храму,  куди  сам  первосвященик  міг  увіходити  один  раз  в  рік.  І  цей  вхід  Діви  Марії  до  храму  та  в  саме  старозавітне  Святилище  стало  не  тільки  загадковою,  але  й  чудесною  прикметою  Її  Боговибраності,  й  такою  визначною  подією,  що  не  тільки  тогочасні  люди,  але  й  «ангели  входження  Пречистої  видячи  дивувалися,  як  Діва  увіходить  у  Святая  Святих», – говорить  Святкове    Церковне  Богослужіння  з  цього  приводу.

   Отже,  Введення  Діви  Марії  до  Єрусалимського  храму  є  однією  з  віхових  подій  із  життя  Тієї,  Яка  задля  Божого  плану  Домобудівництва  Божого  спасіння,  щоб  стати  Матір’ю  Самого  Божого  Сина,  повинна  була  вільно  відкрити  Своє  Богоматеринське  Серце  для  Божої  благодаті,  добровільно  покинути  грішний  світ  і  добровільно  вибрати  для  Себе  тернисту  дорогу  Приснодівства,  зовсім  невідому  та  чужу  свідомості  старозавітної  моралі.

   Пречиста  Діва  Марія  прийшла  до  храму,  немов  дарунок  Богу,  мов  неперевершена  жива  жертва  Її  батьків  від  імені  усього  людства.  І  ця  жертва  явилася  настільки  чистою,  непорочною,  непевершеною  за  усю  історію  людства,  через  Яку  повинен  був  свого  часу  Боговтілитися  Спаситель  усього  людства,  Господь  наш  Ісус  Христос.

   І  якщо  у  Різдві  Божої  Матері  була  віками  старозавітної  історії  Боговибраного  людства  приготована  Плоть  Тієї,  від  чистоти  Крові  Якої  повинен  був  народитися  Божий  Син,  а  із  дня  Її  приходу  до  Єрусалимського  храму  розпочинається  виховання  та  приготування  Її  душі  до  того  великого  дня,  коли  Вона  із  усієї  повноти  Богоматеринства  зможе  ствердно  відповісти  Архангелу  Гавриїлу: «Хай  буде  Мені  за  твоїм  Словом».

   Для  Діви  Марії  це  явилось  немов  би  другим,  глибоко духовним  народженням,  і  разом  з  тим,  явленням  Її  усьому  світу  –   Введення  в  храм  Пресвятої  Богородиці.  Цією  неперевершеною  подією  завершується  Старий  Завіт,  який  відкриває  перед  нами  Боже  провісництво  скоре  пришестя  на  землю  Божого  Сина.

   В  Особі  Діви  Марії  дивує  нас  також  те,  що Вона  ще  у  дитячому  віці  наважилася  залишитися   у  храмі  під  палким  наглядом  чужих  людей,  не  повернувшись  додому  з  Батьками.  Однак,  християнська  історія  знає  немало  прикладів,  коли  майбутні  великі  праведники  ще  з  дитячих  років  виявляли  особливу  побожність,  горнулися  до  Бога   та  усього  Святого,  залишали  обжите  та  забезпечене  життя,  з  молодих  років  віддавали  себе  до  відлюдницького  суворого  чернечого  життя,  накладаючи  на  себе  важкі  християнські  подвиги  посту  й  молитви  у  непроходимих  лісах  та  безлюдних  пустелях,  далеко  від  людських  забав.  Це  ті  святі  люди,  які  усю  свою  силу,  без  залишку,  віддавали  для  повсякденної  боротьби   із  злом  та  насиллям  диявола  над  людиною,  прокладаючи  дорогу  для  благочестя  задля  інших.

   Навіть  від  цих  особливих  вибранців  Божих,  християнських  праведників  та  подвижників  благочестя,  на  неперевершену   й  недосяжну  щабель   духовної  довершеності  над подвигом  Власної  Святості,  відданості  Божій  Волі  та  Духовному  покликанню  в  Єрусалимському  храмі  –  сходить  Богомати.  Увесь  Свій  час  Вона  проводила  в  рукоділлі  для  прикрашення  Єрусалимського  храму,  а  у  святкові  години,  вільні  від  фізичної  праці,  як  говорить  Святе  Передання,  проводили  в  молитві  та  читанні  Божого  Слова.  Ще  з  дитячих  років  Вона  не  бажала  мати  на  цьому  світі  інших  турбот  –  окрім  служіння  Богу,  інших  потіх – окрім  сердечної  любові  до  Бога.  Думка  про  Божу  всюдиприсутність  завжди   керувала  Її  розумом.  Вона  безперестанку  споглядала  Божу  Велич.  Цьому  навчало  Її  Святе  Письмо,  це  чула  Вона  в  псалмоспівах,  які  часто  лунали  в  Єрусалимському  храмі.

 Нас,  дорогі  вірники,  від  сьогоднішньої  Святкової  події  відділяють  майже  дві  тисячі  років.  Але  ніякий  час  не  може  віддалити  нас  від  Преблагословенної  Діви  Марії.  І  те  тільки  Вона  від  нас  не  віддалилася,  але  зробилася  дуже  близькою  та  рідною  для  кожної  християнської  душі,  Своїм  Богоматеринським  заступництвом  перед  Її  Сином  та  нашим  Богом.

   Будучи  чистою,  непорочною  та  святою  Божою  Жертвою,  Діва  Марія  подає  всім  нам  великий  та  неперевершений  приклад,  хто  своїм  власним  життям  зміг  ступити  на  дорогу  спасіння.  Бо  Введення  в  храм  Пресвятої  Богородиці  є  початком  спасенного  шества,  яким  усі  праведні  та  чисті  душі   попрямують  за  Нею,  одягнувшись  у  чесноти,  в  які  була  одягнена   праведна  душа  Божої  Матері.

   Святе  Письмо  розповідає  нам  про  одну  з  багатьох  подій  із  проповідництва  Спасителя,  слухаючи  Його  Слова  Життя  Вічного,  якась  жінка  вигукнула  дивні  слова: «Блаженна  утроба,  що  носила  Тебе,  і  груди,  що  годували  Тебе!»    (Лк. 11, 27).  Це  було  надзвичайне  вшанування  Божої  Матері.  Любов  та  слава  про  Діву  Марію  поширювалась  по  усіх  містах  та  поселеннях,  а  про  те,  як  тодішні  люди  схилялися  перед  Її  величчю  та  духовною  красою,  засвідчує  очевидець  Її  земного  життя,  одного  разу,  навідавшись  до  Неї  в  Єрусалимі,  це  Дионизій  Ареопагит,  афінський  філософ,  який  був  охрещений  Святим  Апостолом  Павлом  та  навернений  до  християнства.  Ось  як  потрясла  його  зустріч  із  Дівою  Марією,  Яка  вже  була  похилого  віку: «Неймовірним  здавалося  мені,  сповідаюсь  перед  Богом,  щоб,  крім  Самого  Бога,  хтось  був  переповнений  такою  Божественною  силою  й  дивною  благодаттю.  Богом  засвідчую,  що,  коли  б  я  не  мав  у  пам’яті  й  серці  Божественного  вчення,  то  я  визнав  би  Діву  за  Істинного  Бога  і  склав  би  Їй  поклоніння,  належне  Єдиному  Істинному  Богу,  бо  розум  людський  не  може  уявити  собі  вищої  честі,  слави,  величі,  духовної  краси,  ніж  ті,  які  я  бачив.  Розум  мій  і  серце  знемоглися,  споглядаючи  цю  велич  і  цю  Божественну  красу».

   Пречиста  Діва  Марія  першою  вступила  до  непрохідної  глибини,  вступила  у  таке  спілкування  з  Богом,  яке  своєю  святістю  буде  постійно  зростати  незатьмареним  та  не оскверненим  упродовж  усього  Її  життя.  Тому  Вона  й  стала  гідною  віддати  Плоть  і  Кров  Свою  Божому  Сину,  стане  чеснішою  від  херувимів  та  незрівнянно  славнішою  від  серафимів  усього  ангельського  світу,  бо  у  цьому  і  полягає  головна  сутність  події,  яку  сьогодні святково  славимо.

   Сьогоднішня  подія  нагадує  нам  також  про  святість  дівоцтва  і  його  цінність  перед  Обличчям  Божим.  На  жаль,  дорогі,  у  сучасному  суспільстві  дівоцтво  не  шанується  навіть  у  християнському  середовищі,  чи  багато  можемо  бачити  тепер  продовжувачок  дівоцтва  Божої  Матері?   Але  не  поважають  його  і  ті,  що  вступають  у  християнський  шлюб,  який  є  теж  святим  та  Боговстановленим.  Гріх  розлучень  молодих  християнських  подружніх  родин волає  до  Бога,  бо  у  таких  родинах  замість  Божої  любові  панує  насилля  та  жорстокість.

  Батьки  чи  навчають  своїх  дітей  шанувати  дівоцтво  та  цнотливість,  і  багато  може  бути  причин  відсутності  цнотливості  у  сучасної  молоді,  але  жодна  з  них  не  може  виправдати  гріха.  Ми  часто  виправдовуємо  себе,  що  оточує  нас  розбещений,  жорстокий  та  гріховний  світ,  але  цей  світ,  у  якому  проживаємо, складаємо  ми,  християни,  що  свого  часу  у  Тайні  Святого  Хрещення ми  помирали   раз  і  назавжди  для  гріха  та  служінню  дияволу,  і  стали  на  дорогу  християнського  добра  та  праведності.

   Отже,  наша  людська  природа  є  занадто  затьмареною  гріхом  та  беззаконням,  і  тому,  вона  є  немічною,  порою  беззахисною,  тому  схиляється  більш  до  гріхів,  бо  ми  постійно  носимо  у  собі  немічну  плоть,  не  ведемо  боротьбу  з  незчислимими  гріхами,  не  звертаємо  належної  уваги  на  власні  недоліки.  А  Милосердний  Господь  дав  нам  можливість  очищатися  від  гріхів  через  Тайну  Святого  Покаяння,  що  ми  не  виправдовувалися  від  гріхів,  а  засуджували  їх  у  своїх  серцях,  а  Господь  у  цьому  допоможе  нам.

   Будемо  завжди  мати  перед  собою  образ  Пресвятої  Діви  Марії,  як  взірець  святості  для  благочестивого  провадження  нашого  життя  на  землі,  щоб  у  майбутті,  бути  вічними  поселенцями  Божого  Царства.  Амінь.