Сьогодні,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  Свята  Церква  Христова  пропонує  нам  чудесну  Літургійну  Євангельську  розповідь  про  дивні  зцілення  Спасителем  хворої  жінки  та  повернення  до  життя  померлої  дванадцятилітньої  дівчинки.

 Кожного  разу,  слухаючи  подібні  Євангельські  розповіді,  серце  людини  наповнюється  невимовним  відчуттям  глибокої  подяки,  що  колись,  у сивій давнині, Господь  наш  Ісус  Христос  відкинутою  Людиною  подорожував  по  грішній  землі.

Божа  любов  та  милосердні  вчинки  Спасителя  віднаходили  крайні  людські  потреби,  виздоровлюючи  духовні  та  фізичні  немочі  грішної  людини.

   А  тепер  ми  часто  задумуємось,  що  ті  благословенні  часи  вже  давно  минули,  обійшовши  та  скривдивши  наше  гріховне  життя,  але  у  цих  своїх  людських  розуміннях  дуже  помиляємось.

   З  одного  боку,  по  усій  землі  іменем  Божим  масово  зціляються  страдаючі,  хворі,  безпорадні.  Скільки  раз  доводиться переконуватися  в  тому,  що  незцілима  хвороба  тим  чи  іншим  чином,  надзвичайним  чудом  зчезла  з  лиця  землі,  і  людина  відчуває  приплив  нових  життєдайних  сил  та  енергії,  духовна  та  тілесна  природа  людини  відчуває  повне  оновлення.  А  часто  буває,  що  перед  зціленням  хворого  тіла,  як  і  в  розповіді  про  кровоточиву  жінку  та  воскресіння  дочки  Яіра,  спочатку  з  очей  людини  знімається,  зісковзує  якась  невидима  духовна  пелена,  і  вони  тоді  починають  бачити  те,  що  раніше  не  могли  ані  побачити,  ані  відчути;  нескінчене  Господнє  милосердя  та  любов  Божу.

   З  іншого  боку,  ці  Євангельські  розповіді  говорять  нам  про  те,  що  усі  ці  милосердні  вчинки  могли  би  продовжуватися  і  посеред  нас,  хоч  не  завжди  тілесно,  у  більшості  духовно,  у  самому  цінному,  що  тільки  є  в  людини,  якщо  б  ми  змогли  повірити  в  ту  відповідальність,  яку  Спаситель  нам  довіряє  у  відношенні  до  наших  ближніх,  друзів,  рідних.

   Яір  був  не  тільки  в  тривозі,  нестерпна  біль  огортала  його,  серце  охоплював  невимовний  жах,  помирає  його  дванадцятилітня  донька,  вона  ні  в  чому  невинна  ані  перед  Богом,  ані  перед  людьми – єдина  донька,  потіха  та  відрада  майбутньої  старості  Яіра.  І  Христос  миттєво  відзивається  на  тяжке  горе  людини.  Він  полишає  все,  чим  був  зайнятий,  щоб  навідатися  в обійстя  вбитого  горем  Яіра.  По  дорозі  до  будинку,  де  лежала  тяжко  хвора  дівчина,  народ  тіснив  Спасителя,  кожен  старався  хоча  б  доторкнутися  одежі  Божого  Сина,  почути  з  Його  Святих  Вуст  щось  надзвичайне,  зверхприродне  та  Богоспасенне,  або  бути  просто  очевидцем  якогось  надзвичайного  Божого  чуда.  А  терплячі  різні  хвороби,  надіялися,  у  свою  чергу,  що  Милосердний  Господь  визволить  іх  від  власних  недуг.  І  поміж  отим  народом  була  одна  жінка,  що  дванадцять  років  була  хворою  на  кровотечу,  витративши  на  лікування  увесь  свій  статок,  хвороба  не  покидала  її.  Старозавітна  жінка,  що  хворіла  на  кровотечу,  за  законом  не  могла  наближатися  до  здорових  людей,  тим  більше,  до  когось  доторкатися,  а  за  порушення  цього  закону  євреї  могли  її  каменувати,  як  говориться,  без  усякого  суду.  Але  ця  жінка  відчуває  десь  у  глибинах  своєї  душі,  що  це  не  просто  якийсь  єврейський  законник,  що  називає  Себе  Учителем,  вона  відчуває,  як  із  постаті  Божого  Сина  випромінюються  Богоспасенні  і  цілительні  промені  Божої  Любові,  проникаючи  в  глибини  самого  серця  цієї  нещасної  хворої  жінки.  Вона  наповнилася  вірою  у  Божого  Сина,  у  надії  на  її  виздоровлення,  хоча б  доторкнутися  країв  Його  одежі,  а  там  що  буде,  хай  і  каменують.  І  жінка  доторкнулася  до  країв  одежі  Спасителя,  кровотеча  миттєво  зупинилася, нещасна  розуміє,  вона  ви здоровіла.

 Всевидячий  Господь  відчуває  цей  дотик  бідної  жінки,  тому  й  питає  у  Своїх  учнів: «Хто  доторкнувся  до  Мене?»   І  Він  запитує  не  тому,  що  не  знає  хто  до  Нього  доторкнувся,  а  щоб  виявити  народу  глибину  віри  цієї  жінки.  Коли  всі  почали  відмовлятися,  Апостол  Петро  говорить: «Наставнику,  народ  оточує  Тебе  і  тисне, – а  Ти  говориш,  хто  доторкнувся  до  Мене?» Але  Христос  продовжував  говорити: «Хтось  доторкнувся  до  Мене,  бо  Я  відчув,  як  сила  вийшла  з  Мене».  Жінка,  відчуваючи,  що  не  зможе  утаїти,  у  тремтінні  підходить  до  Спасителя,  падає  перед  Ним  на  коліна  і  розповідає  про  своє  зцілення.  І  на  її  відвертість  Христос  похваляє  жінку: «Тримайся  дочко!  Віра  твоя  спасла  тебе,  іди  з  миром!»

   Дивною  є  ця  Євангельська  подія  для  сучасної  секуляризованої  людини,  чому  ця  жінка  не  змогла  оповістити  Христа  про  свою  хворобу,  та  й  чому  прилюдно  не  попросила  про  виздоровлення?  У  неї  була  жіноча  хвороба,  а  тодішні  підневільні  жінки – рабині,  які  не  мали  ніяких  прав  у  староєврейському  суспільстві,  тим  більше,  не  могли  ані  говорити  про  свої  статеві  хвороби,  як  про  це  говорять  та  пишуть,  показують  на  телеканалах  у  теперішній  розбещений  час.  Тодішні  люди  мали  ще  трохи  сорому,  та  й  про  подібні  речі  ніхто,  а  перед  усім  жінки  так  вільно  не  говорили.

  А  між  тим,  приходять  слуги  начальника  синагоги  Яіра,  що  його  донька  вже  померла,  і  хай  не  турбує  Учителя.  Прийнявши  біль   нещасного  батька,  Спаситель  звертається  до  нього: «Не  бійся,  тільки  віруй,  і  вона  спасеться».  І  Спаситель,  увійшовши  до  будинку  Яіра,  воскрешає  його  померлу  доньку,  хоч  багато  присутніх  стали  бунтуватись  проти  приходу  Христового  до  будинку.  Для  чого  Він  іде  до  будинку?  Вже  нічого  не  можна  вдіяти,  бо  тілесна  смерть  це  загальний  життєвий  підсумок  людини,  це  вже  стало  законом  людської  природи.  Подібне  зустрічається  в  нашому  життю  дуже  часто:  відбувається  не  десь,  а  у  нашій  власній,  людській  спільноті – людина  полишена  душевної  рівноваги,  і  хтось  бажає  про  неї  потурбуватися,  скільки  протипоказань  доводиться  йому  вислухати!   Задля  чого?   І  чи  не  бачиш,  що  вже  нічого  не  можна  вдіяти,  що  нічим  цю  людину  вже  не  виправиш?  А  скільки  часу  ти  над  цим  будеш  трудитися,  забуваючи  про  себе,  наражаючись  на  різні  непорозуміння,  допоки  не  зрозумієш,  що  все  це  не  потрібно, безглуздо?

   Так  говорили  Христу:  Задля  чого  Ти  прийшов?  Що  Ти  від  Себе  очікуєш?  Ця  дівчинка  вже  померла,  ми  це  бачимо  достеменно,  а  Спаситель  говорить  дивні  слова:  Вона  не  померла,  вона  тільки  спить,  душа  її  заснула…

   Подібне  можна  сказати  незчислимій  кількості  людей,  яких  часто  нам  доводиться  зустрічати,   про  яких  ми  часто  думаємо,  що  померло  в  них  усе: людяність,  власна  совість,  усе,  чим  людина  є  прекрасною,  а  залишається  цьому  живому  трупу  тільки  перебувати  посеред  нас.  Згадаємо  тоді  Слова  Христові,  що  ця  людина  не  померла – вона  задрімала,  дочасно  заснула,  заледеніла  її  душа,  а  скаже  Господь  одне  живитель не  Слово – вона  проснеться!…

   І  подібне  Слово  ми  покликані  сказати,  а  не  хтось  інший.  Промовить  з  глибини  власної  душі,  кровоточивого  серця,  живого  спів страждання  що  Бог  є  Любов,  тоді  така  людина  зможе  вижити  та  воскреснути.

   Якщо  б  ми  змогли  прожити  без  жодної  по сторонньої  допомоги,  то  не  змогли  би  ані  миті  встояти  проти  темних  сил  зла,  що  постійно  воюють  проти  людини.  Нам  необхідна  допомога  від  Когось,  Хто  є  могутнішим  за  природні  стихії,  Хто  володіє  небом  і  землею.  Окрім  зовнішніх  ворогів,  що  воюють  проти  нашого  життя,  є  багато  внутрішніх  ворогів  нашого  тіла  та  фізичного  здоров’я.  Як  кожна  матерія,  так  все  наше  тіло  підпадає  одного  часу  знищенню,  фізичній  смерті.  До  нього  приходять  різні  фізичні  недуги  та  хвороби,  які,  поступово  розвиваючись  у  тілі,  поступово  його  розтлівають,  що  і  спричиняє  фізичну  смерть.  Безумовно,  людина  постійно проти  них веде  боротьбу  з  допомогою  лікувань  та  земних  лікарів,  та  є  такі  недуги,  проти  яких  жодні  людські  лікування  чи  знання  не  допоможуть  людині.  Тоді  залишається  нам  одне,  звернутися  до  Того,  Хто  є  Всемогутнім,  до  нашого  Бога.  Бо  Він  Єдиний,  що  не  знає  того  знесиленого  та  розчарованого  слова,  яке  часто  можемо  зустріти  на  устах  людини: «Яне  можу!  Це  є  понад  мої  сили!»  Він  усе  може,  в  чому  запевняє  нас: «У  людей  це  неможливо,  Богові  все  можливо».

   Але  крім  тіла,  яке  підпадає  тлінню  й  одної  миті  воно  припинить  своє  земне  існування,  в  людини  ще  є  більш  вартісніша  частина  її  істоти,  а  саме –  людська  безсмертна  душа.   Подібно  до  тіла,  душа  також  підпадає  під  різносторонні  недуги,  які  можуть  частково,  а  й  цілком  знищити  її  надприродне  життя,  тобто  життя  освячуючої  ласки.

   Спаситель  у  Святій  Церкві  свято  оберігає  Своїх  вірних  від  незчислимих  ворогів  безсмертної  душі  людини,  а  саме:  земний  світ  з  усіма  його  примарами,  розкошами,  що  манять  людину  до  гріха.  Ворогом  для  душі  є  наше  власне  тіло.  Воно  після  первородного  гріха  має  схильність  до  гріха,  що  так  легко  піддається  звести  себе  уявним  щастям,  яке  людина  сподівається  знайти  в  уживанні  земних  тимчасових  речей  чи  гріховних  розкошей.  Нарешті,  нашим  відвічним  ворогом  є  сам  диявол,  який  знає  людську  природу  дуже  добре  й  достеменно  уміє  хитро  вживати  свої  пекельні  приманки,  щоб  звести  людину  з  дороги  Божих  Заповідей  на  дорогу  пекельних  гріхів.  Тож  коли  буває  людині  занадто  важко  боротися  проти  ворогів  її  тіла,  щоб  звалашитися  при  житті,  то  наскільки  важче  буває  їй  боротися  проти  оцих  вищевказаних  головних  ворогів  її  спасіння,  які  воюють  проти  людської  душі,  безперестанно  і  несамовито.

   А  де  ж  нам  шукати  допомоги  у  цій  запеклій  боротьбі?   Де  віднайти  такого  спільника,  такого  могутнього,  щоб  допоміг  у  перемозі  над  ворогами  нашого  тіла  та  нашої  безсмертної  душі?  Ним,  звичайно,  є  Господь  Бог.  Він  завжди  є  готовим  подати  нам  Свою  Руку  допомоги  за  єдиною  умовою,  що  будемо  Його  вірними  дітьми,  будемо  вірити  у  Його  щедру  і  милосердну  Божу  допомогу.  Господь  вимагає  від  нас  цілковитої,  непохитної  віри,  й  коли  бажаємо  що – не будь  знайти  в  Ньому,  мусимо  сильно  вірити,  а  подібної  віри  навчають  нас  маленькі  діти: «Не  заважайте  дітям  приходити  до  Мене,  бо  таких  є  Царство  Небесне!».

   Отож,  дорогі  браття  і  сестри,  не  потрібно  нам  нічого  боятися  під  час  тимчасового  земного  життя,  бо  там,  на  Небі,  є  наш  Небесний  Отець,  у  Всемогутніх  руках  Якого  наша  доля  не  тільки  тут,  на  землі,  але  й  наша  вічна  доля,  і  чи  не  віддатись  цілком  Йому?

   Просімо  Його,  щоб  ніколи  не  переставав  піклуватись  нами,  щоб  у  нашому  житті  усе  перетворював  для  добра,  бо  навіть  найбільше  лихо  Він  зуміє  повернути  нам  на  користь.  Амінь.