Возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри!

Всього  дві  неділі  відділять  нас  від  визначної  події  в  житті  Святої  Церкви   Христової  –  Різдва Господа  нашого  Ісуса  Христа.  А  сьогодні  особлива  неділя,  вона  є  присвячена  Святим  Праотцям – всім  старозавітним  праведникам,  які  з  твердою  вірою  в  Божі  обітниці,  та  в  терпіннях  очікували  пришестя  на  грішну  землю  Спасителя  світу – Ісуса  Христа.

Сьогоднішні  Недільні  Богослужіння  показують  нам  високоморальні  зразки  життя  старозавітних  праведників,  починаючи  від  праотця  Адама,  в  особі  якого  бачимо  зразок  покаяння  людини  після  її  гріхопадіння.  Перед  нашими  духовними  спогляданнями  старозавітній  Авель – перший  мученик  за  землі,  жертва  заздрості  та  гніву  рідного  брата.   І  посеред  праведників  –  патріарх  Єнох,  який   угодив   Богу  святим  і  праведним  життям,  за  що  живим  був  взятий  на  Небо.  А  праведний  Ной  зберіг  чистоту  благочестя  посеред  розбещеного  народу,  продовживши  людський  родовід  в  післяпотопні  часи.  Великий  праотець  Авраам,  своєю  міцною  вірою  та  послухом  догодив  Богу,  за  своє  покірливе  життя  удостоївшись  називатися  другом  Божим  та  Господнім  вибранцем,  залишивши  на  всі  часи  для  вірних – приклад наслідування  незчислимих  чеснот.  Особливих  одкровень  від  Бога  удостоївся  Святий  Псалмопівець  і  Пророк  Давид,  сповіщаючи  про  страждання,  викупний  подвиг  та  Воскресіння  Божого  Сина.

Сьогодні  також  Свята  Церква  в  особливий  спосіб  прославляє  Богом  вибраних  людей – старозавітних  пророків,  чотирьох  великих  та  дванадцяти  менших,  яких  Милосердний  Господь  Бог  посилав  на  грішну  землю напоумлювати,  навертати  до  віри  в  Єдиного  Бога  старозавітню  грішну  людину.   Всі  вони  були  великими  старозавітними  ревнителями  та  провісниками  праведності,   посеред  тліючого  в  гріхах  людства, вони  були  гонимі  з  людських  поселень, їх  розпилювали  пилами,  віддавали  на розтерзання  диким  звірам,  жорстоко  побивали  камінням,  а  їхній  благочестивий  спосіб  життя  залишився  дотепер  прикладом  християнського  наслідування.  Вони  старалися  свято  дотримуватися  Старозавітних  Законів,  але  так  і  не  змогли  стати  повністю  довершеними,  бути  вільними  від  гріха.  Якщо  у  Старому  Завіті  й  були  священики,  дари,  десятини,  суботствування,  завершувалася  за  древніми  законами  всяка  правда,  а  сама  душа  людини  не  могла  очиститися  від  плями  гріха  первородного,  вся  старозавітня  правда  не  могла  виправдати  тодішню  людину,  допоки  на  землю  не  прийшов  Сам  Бог,  в  Особі  Свого  Сина – Ісуса  Христа.

Старозавітні  язичеські  мудреці – філософи  хоч  і  визнавали  присутність  на  світі  гріха,  його  страшну  та  руйнівну  силу  в  людських  серцях,  але  як  викорінити  цей  важкий  недуг  з  душі  людини – не  знали.  Старозавітні   праведники  твердо  знали,  що  позбутися  від  гріха  можливо  тільки  з  Божою  допомогою,  духовно  відродити  людину  міг  тільки  Син  Божий,  через  Тайну  Боговтілення,  земне  проповідництво,  хресні  муки,  тілесну  смерть,  Преславне  Воскресіння,  Вознесіння  до  Небесного  Отця,  послання  всім  вірним  на  землю   обіцяного  Духа  Божого,  що  буде  вести  Святу  Церкву  на  всі  часи,  аж  до  кінця  віків.  Ця  Істина  спасіння  роду  людського  стала  наріжним  каменем  старозавітних  праведників,  яких  сьогодні  ми  так  свято  прославляємо.

А  коли  прийшов  на  землю  Син  Божий,  Він  утвердив  Святу  Божу  Трапезу  у  виді  Найсвятішої  Євхаристії: «Прийміть,  їжте… , …пийте  з  Неї,  всі…».  Всіх  нас  Він  кличе  на  Вечерю  Вічної  радості.  Всі  ми  є  покликаними,  а  чи  будемо  вибраними  для  вічної  Слави,  залежить  суто  від  нас  самих.  І  як  часто  людина  боїться  покидати  тимчасове,  щоб  успадкувати  вічне,  бо  часто   в  наших  душах  відбувається  щось  надзвичайно  страшне,  від  чого  застерігає  нас  Спаситель у  сьогоднішній  Євангельській  розповіді.  Земля,  жінка,  воли  раптом  стають  між  людиною  та  Богом.  І  людина  перестає  шукати  Царство  Боже,  бо  її  серце  заполонили  тимчасові  земні  забави.

Свята  Церква  сьогодні  кличе  нас,  дорогі  вірники,  віднайти  в  своїх  серцях  місце  для  поселення  в  них  багатого  спадку  святості  та  праведності  Святих  Праотців.  Подібно  до  них,  їхніх  устремлінь,  будемо  укріплювати  в  серцях  власну  віру  у  Христове  Об’явлення,  віру  в  нашого  Бога,  що  прийшов  на  грішну  землю  задля  нас  людей,  задля  нашого  спасіння.  І  віра  наша  виходить   із  живого  переконання  наших  сердець,  що  народжують  наші   благочестиві  розважання,  бажання  та  почуття.

Наша  власна  віра  показує,  як  нам  потрібно  жити  гідно  звання   християнина  і,  взагалі – людини.   Віра  навчає   самому  великому,  благодатному,  чистому,  світлому.  Віра  засуджує  гнів,  заздрість, гордість,  розпусту –  всілякі  гріхи,  під  вплив  яких  часто  підпадає  немічна  людина.  Віра,  насамкінець,  веде  християнина  до  висот  духовних  довершеностей.

Всемилистивий  Господь  постійно  приходить до  нас,  нагадуючи: «Сине  мій!  Віддай  Мені  твоє  серце!»  Бог  стукає  в  двері  зачерствілих  наших  сердець,  запрошуючи  нас  на  Вечерю  Віри,  Вечерю  Любові.  І  якщо  ми  поспішимо  відкрити    двері   зачерствілих  у  гріхах  наших  сердець,  Він,  Милосердний,  увійде  до  нас,  вилікує  наші  немочі,  додасть  нам  Своїх,  Божих  сил.  Він  буде  перебувати  з  нами  не  тільки  під  час  Вечері  Пресвятої  Євхаристії,  а  набагато  глибше,  потаємніше,  а  саме  на  тій,  про  яку  в  Божому  Слові  сказано,  що  не  бачило  людське  око  того,  не  чуло  вухо,  не  могло  навіть  прийти  на  думку  людині,  що  приготував  Бог  тим,  що  Його  люблять.  Амінь.

Ваш   у   Христі,  отець  ІВАН,   парох.