Слава   Ісусу   Христу!

Сьогодні,  Возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  увесь  християнський  світ, усі,  хто  почитає  Ісуса  Христа  Сином  Божим, Який  постраждав за нас:  ради  людей  і  нашого  ради  спасіння,  вкотре  нам  пригадує,  якою  ціною  куплене  наше  спасіння – визволення  грішної  людини з диявольських  тенет,  чим  утверджує кожному  християнину  незбагненну віру  в  силу  Хреста як  могутньої  зброї  протии  зла. Своєю  смертю на  хресті Спаситель  знищив  усі   підступи  диявола   проти добра  людини, утвердивши  Царство  Боже  на  землі. Хоч  на  землі  ще  існує  дуже  багато  зла. Кожна  людина  покликана  в  часі  земного  життя  вибирати  собі  до  якого  царства  вона  хоче  належати. А  споконвічний  ворог  людини – диявол   постійно  веде  боротьбу  з  Богом  за  людські  душі і,  від  людини  залежить, до  кого  вона  повернеться:  до Бога – вічного  спасіння,  або  до  диявола  – вічної  погибелі.

Сьогоднішнє  свято  показує  нам  також дуже  гіркий, трагічний  досвід  гріха, який і  привів  Спасителя  на  хрест. А  Спаситель  воскресне  тільки  після  того,  як  помре.  Він також  приходить  до  нас,  щоб  спокутувати  з  нами  наші  власні  провини.

Ми  заслужили  прихід  Спасителя,  але  заслужили  його  своїми  провинами!  Він  приходить  до  нас  не  через  нашу  людську  праведність,  а  через  безмежну  Божу  любов до  Свого  творіння.  У результаті  людської  власної  неспроможності  визволитися  від  тягарів  гріха,  Бог  посилає  людині  Свого  Єдинородного  Сина,  щоб Він вказав  нам  шлях  до   свободи,  до  визволення  від  гріха. Цей  шлях  є безцінним  Божим  дарунком  для  грішної  людини.

Безцінним  Божим  дарунком  для  нас є останні  миті  страждань Спасителя.  Бо  коли  ми  шукаємо своє місце, то  маємо  стовідсотково  задуматися: чи не біля Понтія Пілата стояли би ми в той час?  Бо Пилат за своєю натурою був  м’ґкою  людиною і хотів чимось допомогти цьому Невідомцеві. Але він настільки боявся суспільної  думки, що не хотів  зайвих    клопот для себе, остерігаючись доносів до Риму. Пілат би зробив добру справу, якби йому це нічого не важило. Але він на той час не був готовим  іти на боротьбу, він не був готовим переживати небезпеки  через незнайому людину, хай він там і підозрював, що це – особлива Людина. І Понтій  Пілат залишає Спасителя без допомоги…

Ще одним дарунком Божим є для насРозп’ятий   Христос. Ми дуже часто на  надаємо уваги тому, чому так швидко відбувалося  Розп’яття.  Нам здається, що дорога від Понтія Пилата до Літостротону, до Голгофи займала дуже велику відстань, куди потрібно було йти годинами. А ця подія відбувалася дуже  швидко, майже миттєво.  Відчуваючи скоре наближення  Пасхи, коли вже нічого не можна буде зробити, раптом Христос відкриє Себе юдеям – первосвященники дуже квапилися. Вони  бажали  чимскоріш   позбутися Пророка, допоки ще всі не схаменулися, не вдумалися у старозавітні  пророцтва.  Вони навіть заарештовують Спасителя посеред ночі, засуджують на світанку біля Понтія Пилата. За короткий час – всього за кілька сот метрів до Голгофи: В’язня  із хрестом на плечах проводять до  місця страти. І зя якигось декілька годин Він помирає…

Темні сили, незрозумілі порою земні обставини, наша власна слабкість теж інколи ставлять нас перед складними ситуаціями цейтноту, коли нам терміново потрібно визначитися, негайно зробити відповідальний вибір. Нас хтось підганяє, ми не можемо оговтатися, задуматися, а найголовніше – попросити Божої допомоги, щоб звільнитися від цього  тягаря поспіху. Бо дуже  часто сааме  поспіх нашого вибору є головним нашим ворогом. І ми опиняємося в тому становищі, в якому опинилися   тисячі юдеїв того часу, які зібралися на свято Пасхи. Кілька днів до того вони зустрічали Христа, як тріумфатора. Аж раптом несподіваний плин подій встиг їх переконати, що Він зовсім не Той, за Кого вони Його вважали!  І вони в озвірінні волають: «Розіпни, розіпни, Його!» (Ів. 19,15).

Не можна дозволяти захопити себе зненацька, тож «пильнуйте і кожного часу моліться», – нагадує нам Христос, щоб не забути нам у хвилини поспіху, кризи, якихось несподіваних відкриттів, – зупинитися, відчути присутність Христа, порадитися з Ним. Тоді наше рішення буде зовсім іншим, аніж те, яке нам пропонували підступні сили, нав’язуючи   бурхливий ажіотаж навколо поспіху.

Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього нагадує нам про наші власні провини, про наші гріхи, за які Христос розпинався, гріхи, які спричинили катастрофу Єрусалиму, втрату, повне  розрушення  храму, а потім– і втрату Хреста Господнього.  Але саме  посеред відчуття переживання наших провин, ми чуємо обнадійливий  голос Того, Хто йде до нас. Іде, обіцяючи нам спасіння попри всі наші людські слабкості. Животворящий Хрест Господній сповіщає нам про шанс у майбутньому піднестися з багнюки гріха і беззаконня. Але піднестися разом із Христом, через Христа, через наше перебування разом із Ним у ті хвилини, коли і Йому найважче, найважче і нам.

Важко тепер нам переживати за нашу країну, коли військові окупанти  намагаються  знищити державну незалежність України, коли кожного дня невинно гинуть наші молоді хлопці, які, за Словом Божим, готові віддати своє власне життя за друзів своїх.  А Милосердний Господь Бог веде наш український народ, хоч і тернистою дорогою, дорогою очищення, страждання, однак до спасіння. Мойсей вів боговибраний єврейський  народ  із єгипетської неволі протягом сорока років і, накінець, довів до обітованних земель оновлену, очищену, переконливу у Боже провидіння людину.  І хай дорога благочестивого українського люду буде підкорена Христу – Дороговидцю, щоб наші тимчасові земні страждання обернулися на великі успіхи в земному добробуті, мирному співжитті, перемозі над усіма нечистотами: як тілесними, так і духовними. Бо розіпятий Христос  обдарує нас Своєю  Любов’ю,  Милосердям, Співстражданням  до немічних, зробить нас єдиною християнською  родиною.

Успіхів  нашим воїнам на захисті Вітчизни, успіхів усім нашим громадянам Великої і квітучої України. Многая Вам, і благая літ!

Благословіняя Господнє на Вас!

     Ваш  у  Христі,

     отець   ІВАН,  парох.