Сьогоднішня  неділя,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  вводить  нас  у  особливий  період  церковно – літургійного  життя – Святого  і  Богоспасенного  Великого  Посту.

 Сьогодні  Свята  Церква  навчає  нас  тому,  що  всі  ми  є  дітьми  великої  Божої  Родини,  тому  маємо  бути  пов’язаними  міцними  вузами  родинної  любові.

Дітьми  Божими  ми  стаємо  не  тільки  через  Божі  Ласки,  які  даром  від  Бога  отримуємо,  а  також  через  наші  власні  особисті  добрі  справи.  Ніколи  й  нічим  ми  так  не  уподібнюємося  Богу,  як  саме  тоді,  коли  із  щирого  серця  прощаємо  усім  тим,  хто  нас  колись  так  жорстоко  образив,  безжалісно  зневажив  та  скривдив.  Тому  часто  Спаситель  нас  закликає  до  спільних  молитов  за  всіх  людей,  без  винятку.

   І  прости  нам  провини  наші,  як  і  ми  прощаємо  винуватцям  нашим,  і  не  введи  нас  у  спокусу,  але  визволи  нас  від  лукавого.  Христос  нам  наказує,  щоб  не  залишалась  у  нашому  серці  жодна  ознака  неприхильності,  ненависті  та  упередження  проти  наших  ближніх.   Більш  того,  окрім  заохочування  до  обопільної  любові  та  всепрощення,  Спаситель  показує  остаточні  результати  християнської  любові,  коли  говорить: «Коли  ви  прощатимете  людям  їхні  провини,  то  й  Отець  ваш  Небесний  простить  вам.  А  коли  ви  не  будете  прощати  людям,  то  й  Отець  ваш  Небесний  не  простить  вам  провин  ваших» (Мт. 6, 15).

 На  яку  кару,  дорогі  у  Христі,  ми  заслужуємо  собі,  коли,  незважаючи  на  попереджувальні  Слова  Божих  Наказів  та  Заохочень,  ми  не  лише  будемо    не  прощати  своїм  кривдникам,  але  просити  Господа ,  щоб  Він  так  само  поступав  з  нами? Милосердний  Господь,  пізнаючи  людину  у  Божій  Любові,  бажає  усунути  та  відвернути  від  неї  все,  що  може  спотворити  та  знищити  в  людині  любов.  Бо  на  землі  немає  таких  батьків,  або  когось  іншого,  хто  би  любив  нас  сильніше,  аніж  Бог,  Який  за  любові  до  Свого  Створіння  покликав  нас  до  життя,  підтримуючи  в  людині  повну  гармонію  духовно – тілесної  природи.

   Ми,  зазвичай,  часто  нарікаємо  на  наші  земні  негаразди,  хвороби,  життєві  непорозуміння.  І  потрібно  нам  лиш  пригадати,  скільки  разів  щоденно  допускаємося  до  зневажань  та  нарікань  супроти  нашого  Творця  та  в  бік  наших  ближніх.  І  чи  є  хто  з  нас   вільним  від  скоропалючих   поривів  земної  слави  та  власного  піднесення?  Хто  ніколи  не  обмовляв,  не  обливав  брудом,  не  спотворював  свого  ближнього?   А  хто  з  нас  є  вільний  від  фальшивих  та  нетактовних   пожадань?   Хто  не  зворушиться,  не  закипить  страшним  гнівом,  коли  згадає  за  свого  затятого  ворога  чи  неприятеля?   А  скільки  є  на  нас  провин  у  родинному  співжитті,  на  роботі,  у  суспільному  та  політичному  житті?

   Тільки  люблячий  Господь  Бог  надає  нам  легкого,  успішного,  усім  доступного  та  безкоштовного  засобу,  щоб  через  нього  звільнитися  від  усіх  цих  провин  та  беззаконь.  І  чи  відчуваємо  певний  тягар  або  втрату,  коли  прощаємо  тим,  хто  нас  часом  так  зневажає  та  кривдить?  Навпаки,  набагато  страшнішим  та  виснажливішим  є,  коли,  відчувши  у  своєму  серці,  плекаємо  непростиму  ненависть.  А  якщо  будемо  заглушувати  в  душі  полум’я  злості  на  ненависті,  здобудемо  для  себе  мир  та  спокій.  Для  цього  нам  потрібно  тільки  бажання  прощати,  а  наші  власні  провини   також  простить  нам  Господь.  Тоді  нас  усі  любитимуть,  ще  тут,  на  землі,  а  понад  усе  любитиме  нас  Господь  Бог.

Понад  1600  років  тому,   в  часи  святительства  Івана,  патріарха  Олександрійського,  проживав  один  знатний  вельможа,  який  посварився  з  іншим  багатієм.  І  святитель  Іван  ніяк  не  міг  примирити  цих  двох  запеклих  ворогів,  як  не  молився,  як  не  просив  їх  про  примирення,  серця  їхні  дедалі  ставали  жорстокішими.  І  через  деякий  час  Господь  відкриває  патріарху,  щоб  той  запросив  багатого  вельможу  на  Службу  Божу,  яку  повинен  був  відправити  сам  патріарх  Іван,  а  так  як  Служба  Божа  відправлялася  у  приватній  каплиці  патріарха,  тоді  співав  тільки  один  дяк,  а  вельможа  стояв  збоку,  підспівуючи  дякові.  Коли  заспівали  молитву  Отче  наш,  святитель  дав  знак  дякові,  щоб  той  зупинився  перед  словами: «…і  прости  нам  провини  наші,  як  ми  відпускаємо  винуватцям  нашим…»,-  і  ці  слова  тихим  голосом  проспівав  вельможа.  Після  молитви  святитель  вийшов,  промовивши  у  докорі  до  багатія: «Як  ти  просиш  у  Господа  Бога  прощення  твоїх  гріхів,  а  сам  не  хочеш  відпустити  своєму  винуватцю,  і  кого  ти  цим  обманюєш?  Самого  Бога?» Це  так  сильно  подіяло  на  жорстоку  душу  вельможі,  що  він,  заридавши  від  усієї  душі,  відразу  дав  перед  святителем  обітницю  не  тільки  примиритися  із  своїм  кривдником,  але  більше  ніколи  у  житті  не  гніватися  ні  на  кого.

   Ще  однієї  науки  навчає  нас  сьогодні  Євангельська  розповідь.  Всіляка  добра  справа,  а  між  іншим  і  піст – лиш  тоді  має  добру  вартість  для  вічного  життя,  коли  вона  твориться  з  добрими  намірами,  без  земної  слави  та  похвальностей.  І  в  цьому  Спаситель  нам  нагадує: «Коли  ж  ви  постите,  не  будьте  сумні,  як  лицеміри», –  які  поверхово  показуються  перед  народом  зовсім  іншими,  аніж  вони  є  в  дійсності.  Бо  «…вони  виснажують  своє  обличчя,  щоб  було  видно  людям,  мовляв,  вони  постяться!»  Спаситель  застерігає  нас  від  тієї  надмірної  слави,  яка,  наче  замаскований  злодій,  викрадає  від  нас  усі  заслуги  перед  Богом.   І  чи  не  тому  говорить  нам  святий  пророк  Ісая: «Не  в  осудах  і  сварках  постіть,  але  усувайте  всяке  братання  з  неправдою» (Іс. 58, 4 – 6).

   Отож,  дорогі  у  Христі,  вступаючи  у  відповідальний  перед  власною  совістю  період  Великого  Посту,  намагаймося  його  так  проводити  та  переживати,  як  цьому  навчає  нас   Свята  Мати  Церква  Христова.  Не  насуплюймо  наші  обличчя,  мов  лицеміри,  чи  то  актори  що  в  театрах,  на  ігрищах  показують  своїх  героїв,  а  в  дійсності  є  зовсім  іншими.  Правдивою  є  та  істина,  що  у  сучасному  земному  житті  дуже  велика  кількість  людей  проводить  «театралізоване  життя». –  тримають  одне  у  серці,  а  свою  зовнішність  накривають  фальшивим  благочестям,  щоб  люди  вихвалювали  їх.  Ми  ж  такими  не  будьмо!  Не  вдаваймо  в  собі  занадто  великих  подвижників  благочестя,  обтяжених  непомірним  тягарем  постування,  шукаючи  при  цьому    земної,  марної  слави  Божих  посників.  Бо  всяке  добре  діло,  що  його  у  власній  славі  розголошуємо,  немає  жодної  вартості  для  спасіння  власної  душі,  воно  закінчується  земними,  тимчасовими  похвалами.  А  коли  творимо  Богоугодні  справи  задля  прослави  Божого  Імені  та  виконання  Божої  волі, Творець  наш,  що  бачить  у  тайні,  віддасть  нам  явно.

 Христос  сьогодні  нам  також  пропонує,  щоб  ми  правдиво  розцінювали  скарби  цього  світу,  бо «де  наш  скарб,  там  буде  і  серце  наше»,   бо  душа  дається  людині  не  для  того,  щоб  нагромаджувати  до  неї  земні  багатства,  жодні  багатства  і  земні  блага  не  наситять  душу  й  не  принесуть  їй  цілковите  задоволення.  Всі  скарби  на  землі  є  тимчасовими,  рано  чи  пізно  вони  покидають  людину.  За  Словами  Спасителя,  одних  поїдає  міль,  інших – черв’яки,  а  ще  до  інших  можуть  добратися  злодії  та  їх  викрасти,  як  це  дуже  часто  трапляється  у  житті  людини.  Навіть  деякі  скарби,  які  нам  вдалося  приховати,  одного  дня  будуть  не  нашими,  чуйність  та  охорона  не  допоможуть  нам,  все  залишимо  комусь  іншому,  а  ми  залишимось  наодинці.  Тому  не  думаймо  тільки  про  земні  блага,  живучи  тільки  ними,  а  ще  страшніше – бути  їхніми  невільниками.

   Золото,  срібло,  дорогоцінне  каміння,  дорогі  одежі,  розкішні  палаци,  престижні  автомобілі  і  тому  подібне – все  це  порох  і  попіл.  Навпаки,  небесні  скарби,  це  невмирущі  справи  християнських  чеснот:  любові,  самозречення,  милосердя,  терпеливості,  послуху  волі  Божій;  це  правдиві  скарби,  гідні  людяності,  які  ведуть  до  Неба.  І  тут  постає  перед  нами  питання:  Які  скарби  ми  більше  цінуємо?   Які  більше  до  вподоби  безсмертній  душі  людини.  Якщо  нашим  скарбом  є  земне  та  скоропроминаюче,  тоді  й  серце  наше  буде  зматеріалізованим,  слабким,  бо  підтримується  тимчасовим.  І  навпаки,  людина,  яка  трудиться  для  прослави  Бога,  складаючи  свій  скарб  для  Неба,  має  скарби  вічні,  наповнені  співстражданням  до  ближніх,  щирістю  та  любов’ю,  бо  це  і  є  правдивим  багатством,  задля  чого  є  сенс  багато  чим  пожертвувати.  Це  та  перлина,  про  яку  Спаситель  розповідає  у  Своїй  притчі,   вона  була  знайдена  у  полі,  і  чоловік  все  продає  щоб  її  здобути,  стати  її  власником,  бо  вона  буде  для  нього  найдорожчим  скарбом.  У  подібному  скарбі  наша  християнська  велич  і  наше  багатство,  що  тільки  може  бути  на  землі,  також  піде  з  нами  до  вічності.

   Працюймо  безперестанку,  з  усіх  наших  сил,  щоб  подібні  скарби  у  земному  житті  нам  набувати,  бо  вони  на  всі  часи  залишаться  нашими,  які  жодні  сили  не  у  змозі  їх  знищити,  занапастити,  на кінець  –  викрасти.

   Для   таких  скарбів  хай  буде  віддане  усе  наше  життя,  всі  наші  устремління,  щоб  все  це  Боже  дарування  залишилось  з  нами   на  всю  вічність.  Амінь.