Слава  Ісусу  Христу!

Дорогі в Христі браття і сестри !

Яким невичерпним багатством Божої мудрості наповнені Євангельські притчі Хориста Спасителя. І які настанови Ласки Божої можемо віднайти для себе в цих  притчах, де Христос нам говорить: Стережіться, як слухаєте, а саме, зверніть свою увагу на те, як слухаєте Боже Слово, Яке до вас доходить.

Нам завждиздається, що ми слухаємо, розуміємо, але перед нами сьогодні, в котрий раз читалась притча Христова про сівачів. Вона нам бачиться є такою вже зрозумілою, такою знайомою, і хочеться сказати що її вже нам не потрібно слухати, бо ми змогли би її знову повторити, розповісти, пояснити. Але хто з нас зможе  сказати, що він живе нею певний період свого земного життя?  І тут перед нами знову слова Христові: будьте обережними, як ви слухаєте Боже Слово – не даремно. Ми слухаємо, намагаємося щось запам’ятати, слухаємо слухом, а запам’ятовуємо  людською пам’яттю, а чи доходить це Слово до нашого серця?             І разом з тим, якщо не дійде це Життєдайне Живе Слово  до нашого серця, тоді Воно пролунає лиш у наших сумбурних  думках, а серцю ніякого плоду не принесе.

Подумаймо над тим; так як є багато Євангельських розповідей, які для нас є такими приємними, і які ми так любимо, вони є прекрасними, ми їх дуже добре знаємо, що змогли би іншому розповісти, пояснити, але чи не повстануть вони одного дня проти нас, судного дня,  провиною не в тому що ми не розуміли, а тому  саме,  що ми розуміли, і цим Словом не жили.

Сьогоднішня  Євангельська притча про це якраз і говорить, що є люди, у яких серце надзвичайно   глибоке,   яке     було пооране   глибоко – стражданням і  співстражданням, любов’ю, горем, до якого прийшло пізнання страшної самотності людини, коли не було Бога в її житті.  І до такого серця приходить Боже Слово, Воно паде, немов насіння, і проростає мов на добрій землі, глибоко воно увіходить своїм корінням,  оживляє усім досвідом життя  тієї людини; і стражданням, і радощами – усім живиться і росте, і приносить гідний плід. Але як мало таких Слів принесли плоди в житті кожного з нас.

Скільки раз нам доводилося чути Боже Слово, Яке нас так зворушило, пронесло через душевні хвилювання, а через мить, ще до виходу з Божого Храму, нас несе бурею пустих і грішних думок, пересудів, і ми вже є спустошеними, бо нічого в нашому серці вже не залишилося. Від цього здорового коріння, яке змогло би  ще глибше прорости і принести великі плоди, не залишилось нічого, тому що насіння було розвіяне вітром, немов бурею знесене чужим гнилим словом та балаканиною.

А інколи затрималось це Слово, мов би впало у розщелину каміння, того каміння, яке ми називаємо своїм серцем, своєю власністю. Слово тут затрималось, розпочинається процес росту, не довго в подібних умовах воно буде рости, тому що коріння воно не може пустити у тверде закам’яніле, жорстоке та холодне серце.  І помирає тут Слово Боже.  Мов би Воно зійшло, і була надія, що воно плід принесе,  але нічого, на жаль, не залишилося.

А буває серце глибоким, яке може все прийняти, у кожного з нас є таке серце, наповнене бездонними глибинами – тільки ми дозволяємо йому зачерствіти, охолонути, закам’яніти.  Подібне серце належить життю, людям, Богу  на кінець

важкою кувалдою дробити, щоб хоча б тріщина утворилась, щоб під твердою кіркою  замерзання,  окаменіння  виглянула земля  чеснот  та  добра, така плодородна земля, яка зможе принести багаті плоди.

Подумаймо про настанову Христову «Слухайте!» – задумаймось над тим, як ми слухаємо:  не даремно?  Собі в суд і в осудження?  Чи  в  Життя  Вічне?

А Милосердний Господь завжди нам говорить, що декому дано прийняти до глибин власного серця, іншим – незрозуміле пояснюють, щоб вони зрозуміли,  а   іншим  не потрібно жодних пояснень, тому що вони зрозуміють головою,  а відкинуть серцем – якою трагічною буде їхня відповідальність?

Спаситель твердить нам, що для таких говориться притчами, щоб вони слухаючи не чули:  мов би того холодного, змертвілого  сприйняття розуму,  від такої змертвілої віри  розуміння, людина не була би засудженою.

Сьогоднішня притча відкривається своєю повнотою перед нами у міру нашої власної відкритості і зрозумілості.  Ця зрозумілість знаходиться в серці, не в голові, а з досвідом життя – здобувається зрозумілість Слів Божих.

І на кінець, на протязі усього приходящого тижня будемо думати  про те,  ким ми являємося у цій Євангельській притчі?  Куди паде зерно?  Куди паде  Слово Христове?  В густу тернину, яка заглушить Його, вб’є, задушить.  На каміння, де воно зійде і висохне, від жари та від сухоти.  Або на тверду дорогу, звідки понесе його вітер, де воно буде пограбовано  усіма  хижаками  життя.

…Або впаде воно до доброго серця і якщо наше серце не таке, тоді задаймо собі питання: як припустимо це каміння роздробити, як можливо до життя вернути холодне, заледеніле, змертвіле серце? Амінь.

 Ваш  у  Христі  о.  Іван

13 листопада  2016 року