Слава  Ісусу  Христу!

Сьогоднішня    Євангельська  притча, возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  яку  ми  почули  на  Недільній  Святій  Літургії,  красномовно  засвідчує  нам  про  головний  сенс  нашого  земного  життя  та вказує  на майбутню  участь  у  житті  загробному.

Отож,  звернімо  ще  раз  нашу  увагу  на  зміст  Євангельської  розповіді.

Один  чоловік  проживав  у  абсолютному  достатку,  безтурботно,  розгульно,  у  веселощах  проводив  своє  земне  життя.  А  там,  біля  брами,  неподалік  розкішної  домівки  лежав  бідний,  голодний,  холодний,  безпорадний  чоловік  по  імені  Лазар.  Не  маючи  змоги  здобути  на  прожиток  своєю  працею,  він  був  вимушений  втихомирювати  власну  снагу  голоду  попрошайством  з  рук  людської  милостині.

І  як  завжди,  усьому  приходить  кінець,  настав  кінець  і  стражданням  бідного  Лазаря – помер  він.  А  хто  може  поховати  таку  бідну  людину,  до  якої  не  було  ні  у  кого  жодного  відношення.  Проживав  відкинутим,  полишеним  усіма – помирає.  Але  Господь  його  ніколи  не  полишав,  і  посилає  Він  Своїх  вісників,  Ангелів  Божих,  які  душу  померлого  бідняка  відносять  на  лоно  Авраамово.  Скоро  настала  година  і  багатому  померти.  Його,  як  належить  багатіям  земного  світу,  розкішно,  покладеного  до  золотої  труни,  як  буває  у  подібних  випадках,  урочисто поховали,  але  у  загробному  житті  зустрів  він  нестерпні  муки.

І  перед  нами  постає  разюче  питання. У  чому  гріх  багатого,  та  в  чому  правда  бідняка?  На  перший  погляд  нам  може  здаватися,  що  Суд  Господній  наділив  гіркоту  участі  багатію  тільки  за  те,  що  він  був  багатим,  проводив  безтурботне,  щасливе  життя  на  землі.  А  бідному  Лазарю,  немов  би  на  розраду  за  невимовні  полишення  на  землі – вічний  спокій  у  лоні  Авраамовім.

Але  це  не  так  просто,  як  нам  здається,  у  сутності  людина  не  винувата  у  тому  що  вона  багата,  і  не  заслуга  людини  в  тому,  що  вона  є  бідною.  Святе  Письмо  показує  нам  багато  прикладів  із  життя  святих,  заможних  людей,  а  історія  Святої  Католицької  Церкви  ще  більше – які  із  свого  земного  достатку  були  радістю  та  благословенням  для  бідних.  Тому  що    їх  забезпеченими  серцями  керувало  християнське  милосердя  та  співстраждання.  У  бідних,  немічних  вони  завжди  вбачали  самих  себе,  а  милосердні  вчинки  були  для  них  головним  напрямком  їхніх  добросердечних  устремлінь,  власним  устроєм їхнього  земного  буття.

І  на противагу,  знаємо  дуже  багато  людей,  які  у  власнім  убожестві  ставали  через  край  жорстокими,  немилосердними  до  тих,  що  подібно  їм  знаходився  у  злиднях.  І  не  в  цьому  головний  мотив  стану  людських  душ  у  житті  загробному,  бо  не  спасає  нас  бідність,  і  не  губить  нас  багатство,  як  такі.

І  якщо  заглянемо  ще  раз  на  життєвий  устрій  Євангельських  багатого  і  бідного,  яких  Спаситель  нам  показує  у  кількох  словах,  ми  бачимо  людину,  яка  була  багатою,  у  якої  було  все,  і  було  з  великим  надлишком,   життя  його  проходило  у  веселощах  та  забавах,  а  біля  його  брами  лежала  бідна,  немічна    людина.  І  в  цих  веселощах,  в  цих  забавах    ніколи,  очевидно,    його  серце  не  пом’якло.  Він  користувався  усім,  що  давало  йому  розкішне  життя,  і  не  жалів  тих,  хто  був    цього    полишений.  Радостей   у  нього   не  було,  а були  тільки  веселощі – тому  що  радість  можна  розділити  з  ближніми,  мов  тепло  і  світло,  а  веселощі    завжди    залишаються    власністю     людини – його  одного  і  друзів  по  веселощах.  І  ця  людина,  проживши  своє  земне  життя,  ніколи  не  згадала,  для  чого  вона  живе, як  живуть  інші,  там,  за  його  могутньою  брамою,  і  за  тою,  його  могутньою  брамою   лежала  та  стогнала  немічна,  безпорадна  людина.  А  цей  бідний  чоловік  Лазар  був  не  тим  багатий,  що  стогнав  від  голоду  та  холоду,    все  його  життя  було  зойком  допомоги,  жалості  та  милосердя.  І  тоді,  як  багатство  багача  перекрило  в  серці  домогосподаря  саме  питання  про  те,  що  буде  далі,  як  буде  він  помирати,  і  що  буде  після  земної  подорожі,  бідняк  все  життя  прожив  із  пекучим  питанням  у  серці,  за  для  чого  ці  земні  скорботи,  для  чого  ці  страждання ?  …а  що  попереду?

Один  пройшов  мимо  життя,  а  інший  увійшов  у  глибини  життя,  один  помер  непомітно,  і  Ангели  Божі  віднесли  його  душу  до  місця  вічного  спокою;  інший  помер,  і  його  з  усіма  земними  почестями  поховали – душа  його  назавжди  залишилася  спустошеною,  навіки  відкинутою,  не  маючи  жодних  можливостей  для  веселощів  і  гульбищ.  Душа  багатого  відійшла  до  того  місця,  де  є  така ж пустеля  та  вічна  пітьма,  де  полишена  і  радостей,  і  веселощів,  і  ці  вічні  муки  вона  успадкувала  за  те,  що  при  всіх  своїх  земних  надбаннях,  допустила  цю жахливу  участь  бідняка  біля  своєї  брами.  Тепер  він  на  місці  вічних  страждань,  де  перед  судом  любові  Божої  людина  повіки  відходить  до  вічної  пітьми  та  тяжких  страждань.

Чимало,  дорогі  вірники,  серед  нас  у  такій  мірі  бідних  та  багатих,  як  колись  були  бідний  Лазар  та  багатий  господар  будинку.  Ми  всі  одночасно  є  багатими  і  бідними,  і  від  нас  залежить,  якими  ми  колись  станемо  перед  Божим  Лицем.  Забезпеченість,  спокій,  затишок,  порушені  інколи  дрібними  буревіями,  і  чи  закриються  наші  очі  на  те,  що  біля  наших  дверей  лежить  Лазар,  помирає  з  голоду – помирає  фізично,  а  помирає  з  голоду  по  милосердю.  І  чи  закриє  нам  власне  земне  благополуччя  очі  на  те,  що  життя  має  незбагнені  глибини,  зміст,  ціль,  що  ми  свого  часу  повинні  прийти  на  зустріч  до  Бога,  а  ця  доленосна  зустріч  буде  Судом  над  нами.  І  чи  знайдеться  у  нашому  серці  крихітка  чистої,  повноцінної  любові?

Чи  зможемо  ми  навчитися,  коли    постійно  на  все  жалуємось,  від  Євангельського  Лазаря,  який  голодував,  замерзав  біля  брами  багача?

Він  знайшов  себе,  його  до  глибин  увігнав  голод  та  холод,  самотність  та  потреба  Бога,  і  у  цій,  як  бачимо,  непроходимій  глибині  він  повстає  перед  Богом.  Невже  ми  повинні  так  достраждатися  до  Бога,  як  Лазар?

Невже  потрібно,  щоб  нас  знайшла  повна  скорбота  для  того,  щоб  без  останку  увійти  в  себе  і  явитись  перед  обличчям  людської,  значимої  долі?

Задивімось  у  ці  дві  людські  долі,  так  як  ми  нікуди  не  втечемо  від  цього  чуда,  тому  що  ми  забагато  знаємо:  знаємо  занадто  про  Божу  Волю,  занадто  багато  знаємо  про  Любов  Божу,  перед  нами  відкривається  уся  Євангельська  Блага  Вістка – немов  дорога,  немов  суд.

Хто  ми – Лазар  чи  багач?

І  якщо  ми  відчуваємо  у  своєму  серці  багача,  вже  тліючого  своїми  гріхами – опам’ятаймось  хоч  тепер,  допоки  ми  ще  живемо,  допоки  в  душі  є  ще  якась  сила,  якась  воля та мужність  у  тілі – опам’ятаємось  і  воскреснемо!

Воскреснемо  для  життя  з  Богом,  для  Вічної  Слави!   Амінь.

Ваш у Христі – о. Іван, парох

Неділя  20  листопада