Христос  Рождається!

Милосердний  Господь  сподобив  нас,  возлюблені  в  Христі  браття  і  сестри,  в  котрий  раз  урочисто  зустріти  велике  християнське  празденство  –  Різдво  Христове.  Знову  в  наших  християнських  храмах  торжественно  лунає,  радуючи  наші  серця,  величава  ангельська  пісня: «Слава  Богу  на  висоті,  і  на  землі  мир,  у  людях  добра  воля!» (Лк. 2, 14).   Ця  пісня  знову  думками  повертає  нас  до  тих  далеких  часів,  коли  людство  проживало  в  духовній  темряві.  Обезсилені  важким  та  непосильним земним  тягарем старозавітних  жертвоприношень  і  суботствувань,  людство  у  страшних  розчаруваннях  покидало  земне  життя,  поринаючи  в  безодню  гріхів  та  беззаконь.

З  тих  пір  світ  став  невпізнаним,  багато  наук  було  за  цей  час  відкрито,  багато  чого  осягнене,  а  скільки  за  цей  час  появлялося  та  падало  могутніх  імперій,  скільки  народжувалося  на  землі  знаменитих  людей,  всі  вони  покидали  земне  життя  безслідно.  Які  тільки  не  потрясали  цей  світ  перевороти;  духовні,  соціальні,  політичні,  і  все  це  залишало  свої  невиліковні  рани  на  обличчі  землі.

Залишалося  незмінним  на  цьому  світі  одне – людина  із  своєю  безсмертною  душею,  яка  залишиться  такою  аж  до  кінця  віків.  Незмінною  залишилася   Євангельська  Вістка  про  явлення  Божого  Сина,  що  став  Людиною  заради  нашого  спасіння: « Велика  благочестя  Тайна:  Бог  в  Тілі  з’явився,  виправданий  Духом,  показався  Ангелам,  проповіданий  між  народами,  прийнятий  вірою  в  світі» (1 Тим. 3, 16).

І  ось  на  околиці  Вифлиєма,  у  Святу  Різдвяну  ніч,  на  землі  звершилася  Тайна  Боговтілення.  Син  Божий  прийняв  людську  природу,  не  перестаючи  бути  Богом,  став  довершеною  людиною.  Він  руйнує  велику  стіну  людського гріха  між  Богом  та  людиною,  знищуючи  раз  і  назавжди  ворожнечу  і  ненависть  між  людьми.

Новонароджений  Син  Божий  сповістив  людству,  що  земне  життя  –  це  сходинка  до  вічного  життя.

І  знову,  допоки  буде  жити  цей  світ,  допоки  хоч  трохи  буде  теплитися  віра  в  Бога,  Вифлиємська  історична  подія  буде  завжди  радувати  вірних.

Христос  через  століття,  через  різні  події  та  життєві  обставини  приходить  до  грішної  людини  задля  її  оновлення  та  спасіння.  Час  та  простір  не  мають  над  Ним  жодної  земної  влади  та  впливу,  бо  Христос  знову  входить  у  наше  життя,  сповіщаючи  нам  Тайну  Світлосяйної  Вифлиємської  ночі  та  радість  Богоспілкування.

Пресвята  Діва  тієї  ночі  разом  з  Обручником  Йосифом,  ймовірно,  стукали  не  в  одну  шибку  вікна,  не  до  одних  дверей  вини  просилися,  але  в  цілому  місті  не  знайшлося  жодної  родини,  яка  би  потурбувала  себе,  відкривши  двері  та  приютивши  подорожуючих.  Вифлиєм  того  часу  був  повністю  окутий  людською  байдужістю,  яка  і  в  майбутньому  буде  супроводжувати  оцей  зачерствілий  в  гріхах  боговибраний  народ.   Те  ж  саме  і  до  тепер  повторюється.  Світ  сьогодні  так  само  зустрічає  Христа,  світ  розрізнено  приймає  Його  до  себе.  Світ  повернувся  до  Христа  своїм  невірством  та  гординею  власного  сучасного  забезпечення,  і  небагато  знайдеться  таких  людей,  хто  б  потурбував  себе й  відчинив  би  двері  свого  серця,  щоб  впустити  до  себе  Божого  Сина  та  Преблагословенну  Діву  Марію.  Може  бути,  хтось  би  і  відкрив  Йому,  щоб  тільки  не  порушити  свого  земного  спокою,  не  потурбувати  свій  гріховний  сон.  Вифлиємської  ночі  Христос  долучився  до  всіх  тих,  хто  з  року  в  рік  проходить  скрізь  життя  духовно  та  тілесно  відкинутими,  небажаними,  викинутими  з  людського  суспільства.  Таких  людей  за  всю  історію  людства  безмежна  кількість.  Тепер   також  подібних  людей  дуже  багато,  яким  ніде  подітися,  ні  в  що  одягнутися,  нема  що  поїсти,  ніде  зігрітися,  яких  ніхто  не  чекає,  ніхто  за  них  не  зітхне,  бо  їм  ніхто  не  готовий  відкрити  свої  двері,  тому  що  вони  є  чужими,  бо  страшно  нам  долучитися  їхній  долі,  обездолених  не  тільки  людським  нещастям,  але  й  людською  злістю  та  ізоляцією  їхньої  долі.

Таким  явився  перед  нами  Різдвяної  ночі  Бог,  тому  що  Він  захотів  стати  одним  з  нас,  щоб  не  одна  людина  на  землі  не  соромилася  свого  Бога:  мов  Бог  є  таким  великим,  таким  віддаленим,  що  до  Нього  немає  жодного  доступу.  Він  став  одним  з  нас  в  нашому  пониженні,  в  обездоленості  нашій:  і  Він  не  посоромився  нас,  став  як  всі  ми,  не  тільки  в  тілесному  виді,  пониженні.  Він  споріднився  з  нами  через  Свою  Божу  любов,  через  всепрощення  та  милосердя.  Він  споріднився  з  тими,  яких  інші  від  себе  відвертали,  тому  що  вони  були  грішниками.  Він  прийшов  полюбити  та  спасати  грішників,  щоб  жодна  людина,  яка  загубила  повагу  до  себе,  не  змогла  й  подумати,  що  Бог  забув  за  неї,  що  Бог  мов  би  не  помічає  когось  негідного  Його  Божої  Любові.  Бог  прийшов  на  землю  для  того,  щоб  усі,  що  зневірилися,  зрозуміли,  накінець,  Бог  вірить  в  нас  та  хоче  стати  одним  з  нас.  Христос  залишив  нам  головну  заповідь  любові:  любов  до  Бога  і  взаємна  любов  людей  між  собою  –  подібна  до  любові  до  самого  себе;  усі  люди  –  браття  у  Христі,  всі  народності  та  раси  є  рівними  перед  Богом.  Спаситель  навчав,  що  покора  не  принижує  людську  гідність,  а  навпаки,  підносить  її,  тоді  як  самозвеличення  й  гріховна  зарозумілість  очорнюють  людину.  Він  відкрив  людям,  що  духовні  якості  являють  собою  найдорожче  в  людині,  що  гармонія  чистоти   душі  й  тіла  є  важливішими  від  зовнішньої  краси.

Новонароджений  Син  Божий  приніс  на  землю  мир.  Мир  Божий  –  це  передусім  мир  із  своєю  совістю.  Зі  сторінок  Святого  Письма  ми  довідуємося  про  першого  на  землі  вбивцю  Каїна,  який  пролив  невинну  кров  свого  брата  Авеля,  носив  на  своєму  обличчі  відбиток  вбивці  й  до  самої  смерті  не  знаходив  спокою  на  землі.  Подібне  відбувається  сьогодні  на  Сході  нашої  України,  де  невинно  проливається  кров  наших  братів  та  дітей,  і  чи  можуть  спокійно  спати  вбивці – агресори   наших  воїнів  –  захисників  рідної  країни?    Чи  не  волає  кров  наших  захисників  до  Бога? Тільки  Сам  Господь  може  благословити  нас  омріяним  миром.  Мир  Божий  –  це  стан  душі,  коли  людина  не  тримає  на  свого  ближнього  камінь  за  пазухою,  не  носить  у  своєму  серці  ненависті  чи  жадоби  страшної  помсти,  ані  пам’яті  про  заподіяні  кривди,  ані  заздрощів  або  ревнощів,  ані  прагнення  самозвеличення.  Мир  Божий  там,  де  знаходиться  людина,  що  відкинула  егоїзм  та  огиду  користолюбства,  служить  своєму  ближньому,  щирою  працею  будує  добробут  свого  народу,  сприяє  процвітанню  своєї  держави.

Бог  завжди  є  охоронцем  нашого  власного  миру,  за  для  того,  щоб  ми  змогли  в  це  повірити,  відчути  власним  почуттям,  що  Бог  задля  нас  стає  таким  обездоленим  та  немічним.

Але  в  Христі  Бог  явився  не  тільки  Своєю  Любов’ю,  Вірою  в  нас,  мов  страж  нашої  гідності,  мов  Дороговказ  нашої  правди  –  Він  об’явив  нам  велич  людини.  І  якщо  Бог  міг  стати  людиною,  невже  ми  не  розуміємо,  якою  великою  є  людина?  Бо  Бог  став  людиною,  а  людина  залишилась  собою.  Бог  покликав  людину  до  буття,  а  вона  чи  спосібна  вмістити  в  собі  Бога?  Оскільки  людське  єство  покликане  бути  Богоносним,  з’єднуючись  з  Божеством  та  залишатися  людиною.

Бог  покликав  людину  до  великого  християнського  принципу  рівності  між  собою: «Один  у  вас  Учитель… ви  ж  усі  брати;  один  у  вас  Отець – Котрий  на  Небесах;  один  у  вас  Наставник  –  Христос» (Мт. 23, 8 – 10),  ці  настанови  лягли   в  основу  світового  духовно  –  морального  піднесення  людини,  в  них  привалює  ідеал  християнського  віровчення  і  взагалі,  життя  християнина.

Дорогі  в  Христі  браття  і  сестри,  ми  гідно   пережили  Святий  рік  Божого  Милосердя,  який   був  оголошений  Святішим  Отцем  минулого,  2015  року.   З  церковних  Богослужінь  на  протязі  всього  ювілейного  року,  Господь  постійно  відкривав  нам,  немічним,  Свої  багаті  Милості,  які,  часом,  ми  важко  переживали,  а  з  часом  усвідомлювали,  що  все  це  нам  посилав  Господь  заради  нашого  блага.  Милосердний  Бог  навчав  нас  ніколи  не  зачиняти  власні  двері  всепрощення  та  примирення,  ми  навчалися  умінню  переступати  поріг  людського  зла  та  непорозуміння,  відкриваючи  всі  можливості   взаємної  любові  до  ближніх.  І  хай  Сам  Христос  стане  для  нас  постійно  відчиненими  дверима  Його  Божого  Милосердя.  Проходячи  через  Святі  Двері  на  протязі  ювілейного  року,  чи  відчували  ми  смак  Божої  Доброти  до  нас?   Він  кликав  нас  щоб   ми  ставали  засобами  живого  милосердя,  і  завжди  перебувати  у  Його  Божій  спільноті,  як  вірні  та  слухняні  діти  Божі.

Прославляючи  Новонародженого  Христа,  дорогі  у  Христі,  складаймо  Йому  нашу  найщирішу  подяку  за  Його  невимовні  милості,  які  щедро  нам  роздавалися  нашим  Творцем,  і  благаймо  в  наших  молитвах  благословення  Христа  Життєдавця  на  наступний  рік,  на  нові  труди  заради  Святої  Церкви,  для  подальшого  процвітання  нашої  Країни  і  миру  між  народами.

Сердечно  вітаю  з  Різдвом  Христовим  наших  славних  воїнів,  які  віддають  своє  молоде,  здорове  життя  за  незалежність  нашої  рідної  України,  щоденно  молимось  у  наших  храмах,  щоб  Милосердний  Господь  оберігав  їх  та  повертав  до  своїх  родин  здоровими  та  щасливими.

Хай  світосяйне  проміння  Різдвяної  Ночі,  дорогі  у  Христі,  освітлює  Ваші  душі  й  серця  світлом  правди,  миру  і  любові!   Амінь.

Христос  Роджається!  Славіте  його!

Різдво  Христове –  7  січня  2017  року