Слава  Ісусу  Христу!

Під  час  Своєї  земної  проповіді,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  Спаситель  часто  застерігав  людей  від  надмірної  прив’язаності  до  земних  благ.  Святий  Євангеліст  Лука,  підбадьорює  нас  Христовими  Словами  про  повну  довіру  Божому  Провидінню: «Чи  не  п’ять  пташок  маленьких  продаються  за  дві  срібні  монети?  І  ні  одна  із  цих  пташок  не  забута  Богом…і ви…, не  бійтеся,  бо  ви  є  набагато  дорожчими  багатьох  маленьких  птахів» (Лк. 12, 6.7).

І  саме  того  часу,  почувся  голос  з – поміж  народу,  як  засвідчує  Святий  Євангеліст: «Вчителю!  Скажи  моєму  братові,  щоб  розділив  зі  мною,  залишене  нам  двом  спадок  від  батьків» ( Лк. 12, 13).  Бо  ця  людина  немов  би  і  не  слухала  слова  Христові,  які  тільки – но  Він  говорив.  Всі  думки  цієї  людини  були  зосереджені  у  очікуванні  матеріальних  статків,  повного  забезпечення,  він  настільки  був  засліплений  матеріальними  благами,  що  йому  від  Галилейського  Вчителя  нічого  більше  не  потрібно  було  очікувати.

Спаситель,  у  Свою  чергу,  знаходить  можливість  звернутися  до  присутніх  із  строгим  застереженням: «Глядіть,  остерігайтеся  всілякої  зажерливості,- бо  життя  людини  не  залежить  від  достатку  маєтку  його» (Лк. 12, 15).  І  щоб  Слова  Христові  слухачі  Христові  зрозуміли  більш  достеменно,  Спаситель  пропонує  народу  притчу  про  нерозумного  багача,  у  якого  було  одне  бажання  та  непомірна  гонитва  за  земними  благами,  які,  на кінець,  стали  ідолом  для  нещасної  людини,  що  вилилося  у  життєве  одурювання  та  химеру.

Задурювання  земними  благами  виливається  у  те,  що  вони  видаються  людині  дорогоцінною  власністю,  а  насправді,  вони  є  оманою.  Їхня  омана  в  тому,  що  видаються  усі  ці  багатства  є  безконечними, а  насправді – швидкоплинними.  Омана  їх  у  тому,  що  іноді  вони  виглядають  мовби  дорожчими  від  будь – яких  діамантів,  а  в  дійсності – тільки  оманливі  краплини  ранішньої  роси,  що  заблистіли  від  сонячних  променів.  Сонце  якусь  мить  погріло – роса  висохла.  З  чим  можна  порівняти,  властиво,  наше  земне  життя.  «Мрякою,- як  говорить  Святе  Письмо,  що  тільки  на  короткий  час  з’являється,  а  потім  безслідно  щезає.  Ваше  багатство  розпадається  і  ваші  одежі  поїли  молі.  Ваше  золото  і  срібло  поржавіло  і  їх  іржа  буде  вам  на  свідчення,  і  з’їсть  ваші  тіла  мов  вогонь».  Багатство  обіцяє  людині  довготривале  щастя,  а  часто  приносить  людині  нещастя.  Обіцяє  повноцінне  життя,  а  приносить  людині  дочасну  смерть.  Одурювання   багатства  в  тому, що  воно  видається  людині  добрим  і  невинним,  а  часто  веде  її  до  гріха.  Одурювання  його  в  тому,  що  блага  цього  світу  можуть  служити  людині  мовби  першочерговим  засобом  для  власної  праці,  а  вони  часто  стають  для  людини  головною  метою  життєвих  намагань.  Одурювання  його  в  тому,  що  воно  показує  теперішнє  життя  людини,  мовби  власне  життя,  хоч  кожному  з  нас  є  зрозумілим,  що  нагими  ми  прийшли  до  цього  земного  життя,  й  нічого  не  можемо  взяти  з  собою  до  сирої  землі.  Одурювання  багатства  ще  й  у  тому,  що  обіцяє  людині  відчутну  життєву  допомогу,  а  стає  для  людини  головною  перешкодою.

Ці  всі  вічні  правди  розкриває  перед  нами  Спаситель  у  сьогоднішній  Євангельській  розповіді: «В  одного  багача  земля  вродила  дуже  багатий  урожай.  І  міркував  він  про  себе  і  сказав: «Що  робити,  що  не  маю  куди  зібрати  плодів  своїх?»  І  сказав: «Оце  я  зроблю,- порозвалюю  я  свої  сховища,  і  просторніші  побудую,  і  зберу  туди  все  добро  моє  та  увесь  мій  достаток.  І  скажу  душі  своїй: «Душе!  Маєш  багато  добра,  на  багато  років  схованого.  Спочивай,  їж  та  пий,  і  веселися!»  А  Бог  прорік  до  нього: «Нерозумний, – ось  цієї  ночі  душу  твою  зажадають  від  тебе,  і  кому  зостанеться  те,  що  ти  був  наготовив?  Так  буває  і  з  тим,  хто  збирає  для  себе,  та  не  багатіє  в  Бога»  (Лк. 12, 16 – 21).   А  цей  останній  вислів  Христа  і  є  тією незаперечною  ознакою  багатства.  Не  багатіє  в  Бога  той,  хто  тільки  собі  збирає  і  Господь  називає  його  нерозумним,  так  як  скороминучі  земні  блага  ця  людина  ставить  у  основу  власного  життя.

На  горі  Блаженств,  Спаситель,  проголошуючи  Божі  Блаженства,  на  перше  місце  ставить  заповідь  Вбогості: «Блаженні  вбогі  духом,  бо  їхнє Царство  Небесне» (Мт.5,3). А  коли  проголошував  ці  Богоспасенні  Блаженства,  то  вся  постать  Христа  сяяла  разючим  зразком  Божества  та  людської  убогості.  Ще  старозавітні  пророки  передбачували  Христа –  Месію  вбогим  та  покірним.  Хоч  вони  говорили  про  Нього  як  про  Спасителя  і  Царя,  але  виразно  показували  Його  пониження  та  страждання,  виявляючи  у  Христові  покору  та  вбогість.  «Радій,- кликав  святий  пророк  Захарія,-  донько  Сіона,  ликуй,  донько  Єрусалимова,  бо  ось  Цар  твій  гряде.  Він  вбогий,  що  сидить  на  ослятку».  Цю  прикмету  Христа  описано  у  Святому  Письмі  так  виразно,  що  вже  саме  Його  народження,  ми  інакше  не  уявляємо  собі,  як  «у  стаєнці  убогій,  у  нищеті  многій,  у  яслах,  між  би дляти»,- як  це  красномовно  описує  наша  народна  колядка.  На  честь  цієї  згадки  ми  раз  у  році  наші  помешкання  замінюємо  на  убогі  вертепи,  коли,  згідно  з  давніми  традиціями,  вкриваємо  підлогу  сіном  та  соломою,  споживаємо  пісні  страви,  радо  приймаємо  колядників  на  честь  пришедшого  на  землю  Божого  Сина.  Вільні  місця  залишаємо  тим,  що  відійшли  від  нас  до  вічності.  Це  ми  творимо  не  із–за  якихось  забобон,  а  за  великого  християнського  гуманізму  ділимо  поживу  навіть  між  домашніми  тваринами,  щоб  глибше  зрозуміти  ціну  Христової  убогості.  І  чи  не  Сам  Спаситель  говорив  про  Себе: «Лисиці  мають  нори  і  птахи  небесні  гнізда,  а  Син  Чоловічий  не  має  де  голову  приклонити!»

А  скільки  знаємо  прикладів з  історії  Церкви  Христової,  та  з  щоденного  життя  великих,  Боговибраних  людей;  хоч  вони  з  народження  були  багатими  людьми,  невдовзі  залишали  все  заради  Христа,  ставали  вбогими,  слугували  іншим.  Проте,  вони  були  багатими  в  Бога.

Ми,  можливо  думаємо,  що  в  Бога  багатіємо,  коли  віримо  у  Пресвяту  Трійцю, сповідуємо  Господа  Ісуса  Христа,  віддаємо  себе  Йому,  ходимо  у  церкву,  відвідуємо  церковні  Богослужіння,  приступаємо  до  Святих  Таїн,  знаємо  молитися,  визнаємо  благочестивий  християнський  устрій,  стараємося  дотримуватися  християнської  моралі  у  повсякденному  житті… .  І  чи  значить  це,  що  ми  в  Бога  багатіємо?

Не  зовсім,  дорогі  у  Христі.  По-скільки  чисто  зовнішній  устрій  життя – молитви,  святкування,  пости,  дотримування  церковних  приписів  і  обрядовості  є  надзвичайно  важливими,  корисними  та  спасенними,  але  кому  вони  приносять  користь?  Звичайно – нам,  а  не  Богу.  Для  чого  вони  служать?  Для  нашої  морально – духовної  довершеності,  Бог  у  цьому  не  нуждається,  бо  Він  є  Вседовершеним.

А  що  значить  –  у  Бога  багатіти?  Це  значить,  у  першу  чергу,  своїми  поступками,  характером – Боговподібнюватися,  хоч  між  Богом  та  людиною  невимовна  бездна.  Бог – Абсолютна  Довершеність,  а  людина  є  обмеженим духовно – тілесним  єством.  Бо  й  Сам  Спаситель  сказав: «Будьте  довершені,  як  довершений  Отець  ваш  Небесний» (Мт.5,48).   А  це  значить,  що  ми  повинні  наслідувати  Бога,  бути  духовно – довершеними.   Звичайно,  що  ми  ніколи  не  осягнемо  такої  вершини  морально – духовної  довершеності,  що  є  притаманним  Богу  або  тим,  хто  є  постійно  біля  Нього – усьому  ангельському  Світу,  що  у  небеснім  зібранні  постійно  славлять  Бога.

Бог  є  Абсолютною  Любов’ю.  Ми  не  можемо  мати  такої  абсолютної  любові,  так  як  ми  є  тими  ж  обмеженими   єствами.  Але  ми  можемо  уподібнюватися  Богу,  маючи  у  своїх  серцях  любов  до  ближніх,  а  через  них – любов   до  Бога,  бо  любов  до  Бога  осягається  тільки  через  любов  до  наших  ближніх.

Бог  є  Абсолютне  Добро.  Ми  ніколи  не  зможемо  збагнути  таких  вершин  добра,  які  є  в  Бога,  але  ми  знаходимось  на  спасенній  дорозі  до  цього  довершеного  добра.  Ми  повинні  ще  тут,  проживаючи  на  землі,  довершувати  добрі,  святі  справи,  бути  завжди  добрими,  відгукуватися    на  людське  горе, багатіти  в  добрі,  багатіючи,  одночасно – в  Бозі.

Бог  є  Абсолютним  Милосердям.  Він  є  милосердним  до  всіх,  навіть  до  самих  великих  грішників.  А  ми  не  маємо  цього  довершеного  Божественного  Милосердя.  Проте,  ми  покликані  до  того,  щоб  у  своєму  житті  проявляти  милість  та  милосердя  у  відношенні  до  наших  ближніх  і  таким  чином  багатіти  в  Бога.

Бог  є  Абсолютним  Світлом  та  Істиною.  Ми ж  ніколи  не  пізнаємо  й  не  осягнемо  усієї  Істини,  не  можемо  бути  джерелом  Абсолютного  Світла,  але  можемо  бути  віддзеркаленням  Його  Божої  Істини,  відображенням  Божественного  Світла.  У  відношенні  до  інших  людей  ми  можемо  бути  тим  спасенним  джерелом  усього  світлого  та  істинного,  що  несе  у  собі  Наука  Христова.  Через  нас  може  засяяти  Боже  Світло,  згідно  Богоявленського  кондака: «І  Світло  Твоє,  Господи, знаменіє  на  нас,  в  розумі  співаючи  Тобі;  прийшов  Ти,  і  явився  Ти,  Світло  неприступне».

Таким  чином,  дорогі,  що  є  характерним  для  Бога,  ми  можемо  й  повинні  здійснювати  тут,  на  землі:  мати  Любов,  творити  Добро,  випромінювати  Світло  та  Істину,  нести  просвітлення,  радість  до  наших  ближніх.  Це  і  буде  означати – багатіти  в  Бога.

Зміст  земного  життя  кожної  окремої  особистості,  зміст  життя  наших  родин,  наших  друзів,  усього  суспільства  полягає  в  тому,  щоб  зігрівати  та  довершувати  в  собі    відчуття  любові,  добра,  правди,  краси,  милосердя,  святості – теперішнього,  творчого  і  активного  добра.

Якщо  християнство  буде  крокувати  цією  дорогою,  воно  буде  багатіти  в  Бога,  бо  змогло  віднайти  ті  характерні  риси,  які  є  притаманними  Самому  Богу.

Скільки  нам,  дорогі  браття  і  сестри,  вдалося  за  земного  життя  посіяти  у  чужому  серці  вічне  насіння  радості,  світло  надії,  що  змогло би  відійти  з  нами  до  вічності?   І  чи  маємо  ми  ті  позитивні  задатки,  з  яких  би  могли  вирости  обильні  плоди  для  ближніх,  хто  був   порою  милосерднішим  нас,  чи  було  за  що  проявляти   їхню  любов  до  нас?

Подумаймо  над  цим,  бо  можемо  все  земне  життя  прожити  даремно,  часто  багатіти,  дістаючи  все  від  Бога,  від  ближніх,  і  все  це  ховати  в  нові,  більш  розлогі  житниці,  житниці  гріхів  та  беззаконня.

Не  збираймо,  дорогі,  до  власних  скарбниць  нічого  скоропроминаючого,  нічого  такого,  що  понадміру  дрібязке,  від  чого  наша  душа  буде  тільки  міліти,  духовно  висихати,  допоки  не  щезне  з  лиця  землі.  Поставмо  перед  собою  питання  при  кожній  зустрічі  з  ближніми,  у  причетності   до  всіх  та  до  кожного  окремо.  Як  би  я  поступив,  якщо  би  це  було  останньою   миттю  у  його  житті,  або  моя  миттєвість – остання…?

Яке  слово  я  сказав  би,  який  учинок  я  вчинив  би,  ким  би  я  став  для  нього,  для  неї,  для  них?

І  якщо  ми  це  все  осмислимо,  то,  о  Боже!  Яким  глибинним  стане  наше  власне  земне  життя!

І  якою  дорогою,  прекрасною  для  нас  буде  кожна  людина,  а  поступки  наші  будуть  людяними,  гідними  нашого  християнського високоморально – духовного  покликання,  гідними  нашої  людської

величі – величі  нашого Б О Г А!   Амінь.

Ваш  у  Христі  о. Іван,  парох

Неділя -18 грудня 

Хрестовоздвиженський  Кафедральний  Собор