СЛОВО  ПАРОХА

Останнього тижня Святого і Богоспасенного  Великого Посту Свята Церква Христова кличе нас, вірних, взяти участь у надважливих і трагічних  подіях життя Спасителя  на землі. На цей тиждень  залишимо все суєтне та мирське, підемо за нашим Спасителем, запитуючи себе: що від мене вимагає Господь, щоб  Його Голгофські муки для мене не залишилися марними? Яким повинне бути моє життя, щоб спасительні промені  Голгофської Жертви були  для мене цілительними?

Отож, завершувалися місії Божого Сина на  грішній землі, Він, наш  Господь, терпить від  Свого творіння – людини: ганьбу, безжалісне  побиття, ганебне оплювання, хрест, фізичну  смерть і поховання для  того, щоб звільнити нас,  немічних людей, від оков  споконвічного ворога диявола, від гріха та вічної  смерті.

Він стає Сином Людським, щоб ми стали синами Божими. Приймаючи на Себе людське Тіло, Він приймає людську долю на землі, живе в грішному  та мінливому світі, де постійно проливається кров, відбуваються братовбивчі міжусобиці, людиною керує заздрість та зрада. Посеред цих жахів живе Христос, будучи подібним людині в усьому, окрім гріха. Він проходить Хресну Дорогу тому, що людина полишила власний, праведний  шлях, віддалившись від  Бога.

Він терпить страждання для того, щоб  дати можливість людині блаженствувати. Він приймає Хресні страждання без нарікань, добровільно, щоб навернути нас, грішників, до послуху Божого. Він виконує Свій подвиг до кінця, щоб надати нам можливість навернення від власного боговідступництва до Батьківських обійм, для отримання прощень своїх  гріхів, стати дітьми Божими.

У смерті Спасителя винен кожен із нас: це наші гріхи змусили і змушують страждати Спасителя. Своїми стражданнями та смертю Спаситель взяв на Себе всі людські страждання, надавши їм нового значення. Він кличе всіх немічних та струджених співпрацювати з Ним, задля спасіння грішної людини. І хоча ми дуже часто не можемо зрозуміти людських страждань, як тільки можемо, нарікаємо на жорстокість людських  доль. А Він нам постійно підказує, що нашими власними стражданнями  ми допомагаємо Христу в Його Богоспасенній справі Спасіння.

За свідченням Святих Отців, древні християни невідступно бажали бути з Господом в останні дні Його земного життя. Страстної седмиці вся спільнота посилювала свої молитви до Бога, посилювала строгість посту, всі намагалися наслідувати Христа, Який претерпів страсті з любові до людини, яка згрішила. Християни намагалися бути добрішими та поблажливими до інших, більше виявляли справ милосердя, недопустимість когонебудь засуджувати, припинялися цими днями усілякі суперечки, звільнялися в’язні з темниць, щоб грішна людина могла відчути важливість виправдання «Кров’ю Непорочного Агнця».

Коли Спаситель висів на Хресті, завіса в Божому храмі роздерлася сама по собі, зверху аж до низу, відразу відкрилося те, що назавжди закривалося від людських очей. Отже, задумаймося, чи впала, нарешті, з наших очей завіса, яка не дозволяє нам бачити власні гріхи? Чи розпізнали ми свою  відповідальність перед Богом за Хресні муки Спасителя?

Коли Спаситель вмер на Хресті, багато померлих воскресло, вийшли  з гробів і явилися багатьом. А чи воскресло наше бажання, щоб, накінець, послужити нам Христу, допомогти Йому в несінні Хреста? Тож, поставмо собі у цей відповідальний тиждень Христових Страстей, що досить нам вже падати і грішити. Вставаймо і каймося, станемо житии за християнськими законами, щоб не були даремними для нас Страждання Христові, та щоб не втратити з Ним вічного зв’язку вже там, на Небі. Амінь.

Ваш  у  Христі  о. Іван,  парох