Сьогодні,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  увесь  християнський  світ  у  глибоко-духовному  піднесенні,  в  Богослужіннях  та  Церковних  піснеспівах  згадує  одну  з  величавих  подій – Хрещення  Господа  нашого  Ісуса  Христа.  Тому  що  ця  церковна  подія  нагадує  нам,  вірним,  про  наше  власне  хрещення,  та  невільно  змушує  нас  глибоко  задуматись  над  тими  обітницями,  які  ми  давали  перед  Богом  на  все  земне  життя  перебувати  у  злуці  з  Господом.

Ці  обітниці,  якими  ми  зобов’язувались  перед  Богом  за  новоохрещену  дитинку,  що  «..зрікаємось  сатани,  усіх  ангелів  його  та  всієї  сили  його…»,  одночасно  долучаючись  до  «…зєднання  з  Христом…».  Перебуваючи  у  стані  хресних  батьків,  ми  давали  Богу  обітниці  за  новохрещених  бути  ревними  та  вірними  християнами,  сумлінно  виконувати  Божі  Заповіді.  Бо  через  хрещення,  в  якому  проявляється  віра  людини  до  Бога,  новоохрещений  з’єднується  з  Христом  Спасителем.  Це  людське  єднання  з  Христом  стає  невичерпним  джерелом  вічного  життя.  Через  Тайну  Святого  Хрещення,  мов  через  Святі  Ворота,  людина  приходить  до  Бога,  стає  членом  Святої  Церкви  Христової.  Ось  чому  кожна  людина,  яка  хоче  перебувати  у  вічній  злуці  з  Творцем,  повинна  відбути  Тайну  Святого  Хрещення.

   А сьогоднішнього  дня  на  ріці  Йордан  Спаситель  бере  на  Себе  гріхи  усього  людства,  від  Йордану  Він  пронесе  увесь  цей  тягар  людського  бруду  гріха  та  беззаконь  через  усі  дні  Свого  земного  Місійного  подвигу,  аж  до  Голгофи.  В  день  хрещення  Йому  виповнилося  тридцять  років  і,  за  старозавітним  законом  Він  міг  розпочинати  Своє  Учительство.  До  цього  часу  Він  проживав  у  невідомому  Назареті,  а  сьогодні,  Своїм  приходом  на  Йордан,  хрещенням  від  Івана,  Він  повинен  вийти  до  народу,  щоб  на  протязі  трьох  років  вести  грішну  людину  до  спасіння.  Ці  три  роки  земної  діяльності  Ісуса  Христа,  відкрили  всім  народам  нову  сторінку  у  світовій  історії  людства.  Вони  розпочали  новий  відлік  часу  у  житті  всього  світу.  Ми  називаємо  людською  мовою  цей  період  часом  Нового  Завіту,  або  Нової  Ери.

   На  місійній  дорозі  Божому  Сину  випало  не  тільки  пролити  Свою  Кров,  щоб  таким  чином  довершити  «Правду  Божу»,  але  й  вкусити  палючу  Богополишеність,  людське  зло  та  ненависть,  долучитись  фізичній  смерті, якій  Він  повинен  був  покласти  кінець,  для  відкуплення  людського  роду.  Хоч  на  землі  ще  не  зникла  фізична  смерть,  але  більше  не  існує  для  вірних  духовної  смерті.  Вмирання  після  викупного  подвигу   та  всепереможного  Христового  Воскресіння – вже  не  є  смертю,  а  християнським  Успіням,  заспокоєнням  після  земних  Боговгодних  трудів,  це  є  дочасним  сном  до  тієї  благодатної  миті,  коли  Бог  не  тільки  безсмертну  душу,  але  й  тіло,  віддане  свого  часу  землі,  воскресить  для  Життя  Вічного.

   Ще  в  часи  Старого  Завіту  Бог  говорив  праотцю  Аврааму: «Я,- ось  Мій  Завіт  із  тобою,  і  станеш  ти  батьком  багатьох  народів.  І  Я  складу  Заповіту  Мого  між  Мною  та  поміж  тобою,  і  поміж  твоїм  потомством  по  тобі  на  їхні  покоління  на  вічний  Заповіт,  що  буду  Я  Богом  для  тебе  й  для  нащадків  твоїх  по  тобі,  а  ти  Мого  Заповіта  стерегтимеш,  ти  й  потомство  твоє  по  тобі  в  їхніх  поколіннях» (Бут. 17, 4 – 9).

  А  із  сьогоднішнього  дня,  з  часу  Його  Святого  Хрещення,  вступає  в  силу  Новий  Заповіт  між  Богом  та  людиною.  Бо  в  цій  Тайні  Господь  дає  нам  достатньо  сил,  щоб  перемагати  темні  сатанинські  сили  зла.  Від  людини  потрібна  тільки  віра  у  Божу  Всемогутність  та  виконання  Його  Божих  Заповідей.  А  видимим  знаком  нашого  вступу  у  Завіт  з  Богом  є  Тайна  Святого  Хрещення,  яку  у  спадок  нам  залишив  Ісус  Христос,  про  що  Він  нам  нагадує: «Хто  увірує  й  охреститься, – буде  спасенний,  а  хто  не  ввірує –  засуджений  буде» (Мк. 16, 16).

   Якщо свято  Різдва  Христового  принесло  світові  Христа  у  Плоті (1 Тим. 3, 16);   Ін. 1, 14),  то  в  день  Богоявлення  Господь  з’явився   людству  у  Святій  Тройці:  в  Отці  Провокуючому,  в  Синові  Охрещуваному  і  в  Духові  Святому,  що  у  вигляді  голуба  сходив  з  неба.

   З  цієї  Богонатхненної  Божої  Тайни  людина  дізналася,  що  Бог  наш,  Єдиноістотний,  є  Триєдиним  в  Особах.  Це  є  правдивою  вісткою  для  християн  усіх  часів  і  народів.

   Сьогодні  Свята  Церква  закликає  Своїх  вірних  власними  думками  прийти  на  Йордан,  де  «…глас  Господень  на  водах  вопієт,  глаголя:  прийдіть,  прийміть  всі  Духа  премудрості,  Духа  розуму,  Духу  страху  Божого  явленного  Христа».  А  ті,  хто  отримав  ці  дарування  від  Бога,  вже  можуть  свідомо  Його  оспівувати: «Явився  єси  десь  Вселеній,  і  світ  Твій,  Господи,  знаменувався  на  нас,  в  розумі  співаємо  Тобі:  прийшов  Ти  і  явився  Ти,  Світло  Неприступне».

   Світло  Неприступне!  Скільки  воно  ставить  перед  нами  запитань  та  умов!     «Гордовита  людина, – говорить  святий  Іван  Златоуст, – пізнай  свою  нікчемність  і  подивись,  чи  не  заради  Тебе  Великий  Бог  став  Людиною?»  А  хіба  Христу  потрібно  було  хрещення?  Адже  Він  Сам  є  Світлом  й  проживає  у  Світлі  неприступному  і  не  потребує  служіння  людей.  Сам  дає  всім  дихання  та  життя.  Світло  Христово – це  справжнє  Світло,  яке  просвічує  кожну  людину,  що  приходить  у  світ ( Ін. 1, 9).  Це  Світло  проганяє  й  знищує  будь – який  морок,  непорозуміння  та  гріх  у  серці  віруючої  людини.  Це  Світло,  яке  в  часі  земного  життя  веде  нас  до  покаяння,  Воно  нас  довго терпить.  Але  ж  це  Світло є  Другою  Особою  Пресвятої  Тройці,  що  в  часі  Другого  пришестя  з’явиться  Справедливим,  Страшним,  Суддею  для  всіх,  хто  сьогодні  противиться  Йому.  Як  блискавка  миттєво  обіймає  небеса  із  заходу  до  сходу,  таким  буде  пришестя  сьогодні  Охрещуваного  Божого  Сина,  що  вже  буде  судити  живих  і  мертвих.

   Якщо,  дорогі,  глибше  вникнемо  своїми  духовними  очима  та  обіймемо  своїм  розумом  усе  те,  що  явив  Господь  людині,  то  чи  не  здивує  нас  безмежна  любов  Бога  до  грішної  людини.  Все  те,  що  явив  у  Собі  Богочоловік,  має  безпосереднє  відношення  до  нас,  християн,  Бог  для  того  і  втілився  і  став  людиною,  щоб  не  тільки  нас  навчати,  але  й  залишити  нам  живий  приклад    святого,  досконалого  й  Богоспасенного  способу  життя.

  Отож,  запам’ятаймо,  що  не  Христу  потрібно  було  хрещення,  а  нам,  усім  віруючим  у  Нього  людям.  Господь  приходить  на  землю  Спасти  Своє  грішне  створіння  від  гріха  та  віковічних  пекельних  мук.  Освятивши  воду,  Господь  дарував  усім  нам,  віруючим,  Свою  благодать  «наступати  на  всі  сили  ворожі».  Він  нам  звелів  не  боятися  диявола – ворога  нашого  спасіння,  а  перемагати  його  християнськими  чеснотами  та  благочестям.

   Не  забуваймо,  дорогі  браття  і  сестри,  що  через  Зречення  ми,  вірні,  отримуємо  безцінні  благодатні  дарування  Божі,  щоб  вести  гідну  боротьбу  проти  темних  сил  зла.  Ворог  не  терпить  Світла  просвіченої  Хрещенням  людини.  Він  нападає  на  людину  у  будь – яких  життєвих  обставинах;  чи  то  в  подумках,  чи  то  через  ближніх,  бо диявол  «…як  лев,  котрий  рикаючи,  шукає  кого  проковтнути» ( 1 Пет. 5, 8).   Тому  ми  постійно  повинні  випробовувати  себе,  чи  не  обкрадає  нас  улесливий,  та  чи  не  втратили  ми  заповіту,  який  ми  давали  при  Хрещенні.

   Ми  всі  охоче  визнаємо  надзвичайну  велич   Христового  вчення,  схиляємося  та  пізнаємо  перед  Богом  свої  немочі,  але  в  той  же  час  вважаємо  це  вчення  недосяжним  та  нездійсненим,  непристосованим  у  нашому  повсякденні.  Наше  життя  проходить  зовсім  іншою  дорогою  від  нашого  релігійного  переконання  та  християнського  світогляду.  Для  нас  діють  особливі  життєві  правила,  що  будуються  на  чисто  земних  міркуваннях,  але  не  на  Євангелію.  І тут  не  дивно,  що  вони  здебільшого  не  узгоджуються  з  Божими  Заповідями,  скільки  суперечать  їм.  Євангельські  Заповіді  вказують  нам  на  Небо,  а  ми  дивимося  на  грішну  землю,  вони  кличуть  нас  жити  високо – моральним  життям,  а  ми  живемо  прихотями  тілесними  та  гордістю  життєвою.  Ми,  мов  би,  зрослись  із  земним  законом:  як  на  ворожнечу  відповідають  образами  і  страшною  помстою;  на  лихе  слово  відповідають  цілим  потоком  добірної  лайки;  як  за  око  готові  вирвати  обидва  ока;  за  один  зуб – цілу  щелепу.  А  Свята  Христова  Заповідь  залишається  осторонь  від  нашого  повсякденного  життя.

   І  якщо  ми  проаналізуємо  себе  Євангельськими  реаліями,  то  з  гіркотою  зауважимо  повне  розходження  нашого  життя  з  ученням  Христовим.  Розумом  все  сприймаємо,  а  проживаємо  всупереч  йому.  Думками  поважаємо,  а  на  ділі  зневажаємо.  Все  це  є  незрозумілими  протиріччями.  Здається,  захоплюємося  читанням  Святого  Письма  і  вивчаємо  Його,  а  живемо  самі  по  собі,  незалежно  від  Христа.  Ми  почуваємо  себе  таким  способом  вільніше.  Інколи, навпіл  з  гріхом,  ми  віримо  у  Христа  і  гадаємо  що  нам  цього  досить  для  власного  спасіння.  Але  ж  якою  є  наша  віра?  Вона  не  є  правдивою,  не  є  живою.  Жива  віра  обіймає  всю  людину,  з  душею  та  тілом.  Вона  є  нездоланною  мов  скеля.  Вона  живе  в  кожному  слові,  проявляється  в  усій  поведінці  людини.

   Пам’ятаймо,  дорогі,  що  одне  тільки  хрещення,  одне  звання  християнина  ще  не  спасають  нас  для  Життя  Вічного.  Для  цього  потрібно  нам  жити  по – християнськи.  Бо  і  древні  євреї  пишалися  своїм  походженням  від  Авраама  і  думали,  що  тільки  за  це  Бог  їм  надасть  місце  у  Божому  Царстві.  Але  Господь  на  це  сказав  їм: «Якби  ви  були  дітьми  Авраама,  то  творили б  діла  Авраама».  А  святий  Іван  Хреститель,  звертаючись  до  них,  зауважував: «Не  починайте  говорити  в  собі:  отця  маємо  Авраама…  вже  й  сокира  біля  кореня  дерева  лежить,  бо  всяке  дерево,  що  не  приносить  доброго  плоду,  рубають  і  кидають  в  огонь» (Мт. 3, 9 – 10).

   Отож,  дорогі,  Господь  завжди  вірний  Своїй  обітниці,  будемо  довіряти  Йому,  будемо  завжди  на  Нього  надіятися,  щоб  перебувати  повіки  з  Ним,  щоб  за  нашу  вірність  здобути  собі  вінок  вічної  слави.  Амінь.