Яку глибокозмістовну притчу, дорогі вірники, ми сьогодні з вами почули. Вона нам ясно вказує  на земне життя людини, та участь в житті загробному.

Повернемось ще раз до змісту сьогоднішньої притчі. Один чоловік жив багато, безтурботно, у веселощах проводив своє  земне життя. А там, біля його брами, біля розкішної домівки  лежав бідний, голодний, холодний, хворий чоловік, по імені Лазар.  Не маючи змоги здобути на прожиток своєю працею, він вимушений був утихомирювати  страшну спрагу голоду милостинею та крихтами, які часом залишалися від недоїдків собак багача.

І як завжди, всьому приходить кінець. Настав кінець і стражданням бідного Лазаря – помер він. Душу його віднесли святі Ангели на лоно Авраамово. Скоро прийшов час померти й багатому. Його пишно, як завжди буває в таких випадках, поховали, але успадкував він страшні муки.

І перед нами постає питання. У чому гріх багатого, та в чому  правда бідняка? На перший погляд може показатися, що Божий суд наділив гіркоту участі багатому тільки за те, що він був багатим, проводив безтурботне, веселе життя на землі. А бідному Лазарю, як би на втіху за скорботи на землі , – спокій в лоні  Авраамовім.

Але це не так,  як  нам здається, бо не була винувата людина за те, що вона багата, і не заслуга людини в тому, що вона бідна. Святе Письмо нам показує немало заможніх людей, а історія Ценркви Христової ще більше – які із свого достатку були радістю та благословінням для інших, тому що вони християнським співстражданням,  милосердям, людською жалістю допомагали іншим.  І багато, дуже багато знаємо людей, які  у своїй бідності стають  жорстокими, немилосердними до тих, які подібно до них, знаходяться в злиднях.

А сьогодні ми вдивляємося в Євангельські  особистості  багатого та бідного, яких Спаситель показує в декількох словах.

В особі багача ми бачимо людину, яка була дуже багата, у якої було все з лихвою, і життя цієї людини проходило  в бенкетуваннях та веселощах, а біля воріт лежав жебрак.. І посеред цих частих бенкетувань, посеред цих веселощів, мабуть ніколи в його зачерствіле серце  не приходили подумки за тих людей,  хто по своїй бідності  полишений цього. Радощів у цього багатія не було, а були безмірні веселощі, тому що радість можна розділити із своїми ближніми, хто цього потребує, як ділиться тепло  та  світло, а веселощі залишаються власністю людини – її  одної,  та товаришів по веселощах. І ця людина, проживши своє життя, не згадала ніколи , для чого вона живе, як живуть інші, а біля її дверей лежала та страждала  бідна і хвора  людина.  Бідний чоловік духовно не тим був багатим, що лежав  та страждав від голоду, все його життя  було   зойком допомоги, жалю, милосердя. І якщо у багача ніколи не виникало цього питання, бідний усе життя прожив з питанням у серці: задля чого ці скорботи? А що ще попереду?…

Один пройшов мимо життя, а інший ввійшов у глибину життя, один помер  непомітно, щоб Ангели Божі  віднесли його душу у місце  вічного спокою, інший помер, щоб його зі всіма  земними почестями поховали – душа його лишилася опустошеною, навічно відкинутою, не маючи можливості більше веселитися та бенкетувати. Душа багатого зійшла в те місце, де така ж пустота, і ця душа  у вічних муках тільки за те, що при всіх соїх земних надбаннях допустила цей немилосердний  страшний жах участі бідняка біля своєї брами. Тепер вона на місці страждань, де перед судом любові Божої людина навіки відходить в пітьму та вічні муки.

Мало серед нас багатих та бідних  в такій мірі, в якій були бідний Лазар та багатий господар дому. Але   ми всі багаті та бідні одночасно,  і від нас залежить, якими ми станемо перед лицем Божим. Забезпеченість, спокій, затишок,   порушені інколи дрібними бурями, а чи закриються наші очі на те, що біля дверей наших помирає  із голоду, фізично помирає бідний Лазар. І чи закриє благополуччя і байдужість наші очі на те, що життя має велику глибину, зміст, ціль, що ми у свій час повинні  прийти на зустріч з Богом, і ця  зустріч, що є головним,   буде судом Божим над нами.

Невже ми повинні приходити до Бога стражданнями Лазаря? А де любов наша, людське милосердя, співстраждання до ближнього?

Придивімось до цих двох особистостей,  бо нікуди не дінемося від цього чуда, тому що ми надмірно багато знаємо про Божу волю, про любов Божу,  перед нами відкривається  вся повнота Христового Благовістя – шлях до спасіння, або до вічних мук – на суд Божий.

Хто ми – бідний Лазар чи багач?

І якщо ми відчуємо у своєму серці багача, вже тліючого своїми гріхами – опам’ятаймося хоча б тепер, поки ще живемо, допоки в душі ще є якась сила, якась сила в тілі – опам’ятаймося і воскреснемо!

Воскреснемо для життя із Богом, в Царстві Вічної Слави

Амінь.

Ваш  у Христі,  отець  ІВАН