Христос  Рождається!

Возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри!

Сьогоднішня  Неділя,  яка  найменована  Неділею  перед  Богоявленням,  разом  з  Неділею  по  Різдві  Христовім  об’єднує  церковні  празденства –  Різдво  Христове  та  Його  преславне  Хрещення  на  Йордані.

І  перед  нами  постає  хвилююче  людську  душу  питання,  для  чого  прийшов  на  землю  Христос?  Що  це  за  подія  Різдва  Христового?

Повну  й  вичерпну  відповідь  на  подібні  питання  подає  нам  Святий  Апостол  Павло: «Жертви  й  приношення  Ти  не  схотів,  але  Тіло  Мені  приготував.  Жертви  покутної  Ти  не  зажадав.  Ось  іду,  як  в  книзі  написано  про  Мене,  щоб  волю  Твою  чинити,  Боже»  (Євр. 10, 5 – 7).

Отже,  приходить  Христос,  Син  Божий  на  грішну  землю,  щоб  принести  Себе  в  спокутну  жертву  за  провини  людства.  Щоб  свого  часу  добровільно померти  за  нас.  Він  одягається  у  людське  тіло,  і  виявляє  до  людини  таку  неперевершену  любов,  що  приносить  Себе  у  жертву  відкуплення.

Часто  до  нас  приходять  сумніви,  чому  Христос  такими  нелюдськими  стражданнями  спасає  людство?

Через  Тайну  Боговтілення  на  Різдво  Христове,  Бог  прийшов  на  землю,  щоб  обновити,  освятити  грішну  людину,  на кінець,  об’єднати  грішну  землю  із  Святим  Небом.

В  тридцять  років  Свого  земного  життя  Христос  приходить  на  Йордан,  щоб  прийняти  Хрещення  від  Свого  Творіння,  залишивши    Святій  Церкві  цю  неперевершену  Тайну  Святого  Хрещення,  через  яку  кожна  людина,  мов  через  головну  браму,  буде  увіходити  до  церковної  спільноти.  У цій  Тайні  людина  звільняється  від  тяготіючого  над  нею  тягаря  первородного  гріха.  Бо  для  спасіння  людини  недостатньо тільки  одних  добрих  справ,  необхідною  умовою  до  нас  повинна  доторкнутись  якась  часточка  Благодаті  Божої,  яка  приходить  до  людини  разом   християнським  іменуванням  в  Тайні  Святого  Хрещення.

У  Святому  Хрещенні  людина,  а  замість  маленьких  дітей  хресні  батьки,  зрікаються  від  служіння  сатані  та  всім  темним  силам,  одночасно  злучаються  з  Христом.  Промовляючи  ці  надзвичайно  відповідальні  слова,  хресні  батьки  складають  перед  Богом  обітницю  за  новохрещену дитину,  яка  буде  виростати  вірним  послідовником  Христовим  і  ревним  виконавцем  Його  Господніх  Заповідей.

Ми  всі  визнаємо  неперевершену  велич  Вчення  Христового,  схиляємось  і  вклоняємося  перед  Його  чистотою  і  святістю,  але  в  той  же  час  десь  у  глибинах  душі  спокушаємося  та  вважаємо  це  вчення  занадто  нездійсненим  та  непристосованим  у  житті.  Бо  наше  земне  життя  часто  проходить  у  зовсім  вимірі  до  нашої  власної  віри.  Для  повсякденного  та  практичного  життя  у  нас  є  свої  особливі  закони,  якими  ми  керуємось.  Вони  будуються  нами  на  чисто  земних  міркуваннях,  нехтуючи  Євангельське  Вчення.  І  не  дивно,  що  вони  часто  не  тільки  не  узгоджуються  між  собою,  а й  суперечать  християнській  моралі.

Вони  вказують  на  Небо,  а  ми  дивимося  на  грішну  землю,  вони  кличуть  нас  жити  високоморально –  духовним  життям,  а  ми  проживаємо  тілесними  бажаннями  та  тимчасовими  життєвими  вимірами.

А  чи  доводиться  нам  колись  бачити  таку  людину,  яка  любить  того,  яка  її  зневажає,  глумиться  та  переслідує,  і  як  на  саме  страшне  прокляття  відповідають  подякою  та  благословенням,  як  полум’я  ворожнечі  гасять  молитвою  за  ворогів?

Ми  звикли  бачити  на  землі  зовсім  інше;  коли  на  ворожнечу  відповідають  гнівом  та  помстою,  на  одне  лихе  слово  відповідають  цілою  бурхливою  хвилею  нечуваних  лайок,  як  за  один  зуб  готові  вирвати  цілу  щелепу.  А  Свята  Заповідь  Христова  залишається  поза  людським  життям.

І  чи  опам’ятаємося,  ще  тут,  на  землі,  допоки  є  час?

Одне  тільки  Христове  Хрещення,  одне  тільки  християнське  іменування,  не  спасе  нас  і  не  приведе  до  Життя  Вічного.    Бо  для  цього  потрібно  жити  все  своє  земне  життя  за  християнським  законом,  бути  правдивими  послідовниками  Христовими.

І  щоб  з  нами  не  відбулось  те,  що  свого  часу  сталось  з  Євангельськими  законовчителями,  книжниками  та  фарисеями.  Вони  завжди  пишалися  своїм  походженням  від  праотця  Авраама,  і  гадали,  що  тільки  за  це  Господь  надасть  їм  гідне  місце  вибранців  Божого  Царства.   На  що  Спаситель  нагадував  їм: «І  не  думайте  говорити  в  собі: «Ми  маємо  отця  Авраама». Кажу  бо  вам,  що  Бог  може  піднести  дітей  Авраамові  з  цього  каміння!  Бо  вже  до  коріння  дерев  і  сокира  прикладена:  кожне  ж  дерево,  що  доброго  плоду  не  родить,  буде  зрубане  та  й  в  вогонь  буде  вкинене» (Мт. 3. 9 – 10).

Остерігаймось  дорогі,  цієї  страшної  сокири,  цього  правдивого  і  суворого   засудження.  Поспішаймо  жити  в  мирі  з  Богом,  в  мирі  із  своїми  ближніми.

Пам’ятаймо,  що  Син  Божий  родився  у  Вифлиємі  задля  нас,  Безгрішний  хрестився  на  Йордані,  а  завершив  Свою  тернисту  дорогу для  спасіння  людини,  на  Голгофі.

Пам’ятаючи  про  все  це,  ми  повинні  бути,  за  словами  Святого  Апостола  Павла, –  завжди  пильними  у  всьому,  терпіти  лихо,  виконувати  працю  Божих  благовісників,  щоб  заслужити  собі  Вічне  Життя  з  Господом  Богом.  Амінь.

Ваш  у  Христі  о.  Іван,  парох

15  січня 

Хрестовоздвиженський  Кафедральний  Собор