Мукачівська греко-католицька Єпархія

Слава   Ісусу  Христу!

«Готуйся  Вифлиєме,  відчиняйся  всім,  Єдеме…!»

Такими  піснеспівами,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  Христова  Церква  готує  нас  до  величавого  християнського  свята – Різдва  Христового.

Хоч  саме  приготування  людей  до  приходу  Божого  Сина  на  грішну  землю  почалося  відразу  після  гріхопадіння  наших  прародичів  Адама  і  Єви.  І  взагалі,  до  зустрічі  «Сподівання  всіх  народів» – як  говорить  Святе  Письмо,  люди  готувалися  у  різний  спосіб  тисячоліттями;  прообразами,  пророцтвами,  жертвоприношеннями,  різними  видимими  знаками  старозавітних  Богослужінь.  Відповідно  до  особливої  події  Боговтілення,  богомудрі  отці  Святої  Церкви  визначили  в  річному  Богослужбовому  колі  особливий  час  підготовки  вірних  до  свята  Різдва  Христового.  Цей  підготовчий  час  за  силою  свого  духовного  змісту  поділяється  на  два  етапи.

Перший  етап  є  більш  загальним,  що  наповнений  суто  підготовчим  характером.  До  нього  належить,  у  першу  чергу,  передріздвяний  піст,  або  Пилипівка.  Цей  піст  ще  називають  «малою  чотиридесятницею».  І  кожний  передсвятковий  піст;  чи  це  Великий,  чи  Пилипівка,  Петрівка  чи  Спасівка,  має  своє  особисте  значення,  бо  він  з  дня  на  день  поглиблює  у  віруючій  душі  християнина  того  чи  іншого  свята,  спрямовує  до  нього  думки  й  почуття,  навчає  глибше  переживати  очікувану  святкову  подію.  Те  саме  можна  сказати  і  про  Різдвяний  піст.  Хоч  цей  піст  має  багато  церковних  свят  та  днів  пам’яті  великих  святих  Церкви  Христової,  однак  вони  лиш  в  деякій,  певній  мірі  допомагають  вірним  у  підготовці  до  Різдва  Христового.  Більш  яскраве  значення  в  цьому  мають  уставні  церковні  піснеспіви,  які  вводяться  в  передріздвяний  Богослужбовий  цикл  даного  періоду.

На  свято  Введення  в  храм  Пресвятої  Богородиці  вперше  чуємо  зворушливий  піснеспів  різдвяного  канону: «Христос  Роджається – славите,  Христос  із  небес  –  зустрічайте…»,  цим  Церква  ніби  започатковує  підготовку  до  великого  свята – зустрічі  із  Новонародженим  Месією  Христом.  На  той  час  Діва  Марія,  що  трирічною  входила  до  Єрусалимського  храму,  зображає  Собою  Той  Боговибраний  «Пречистий  Храм  Спасів»,  і  в  той  же  час  Своїм  входженням  Вона  «Христа  всім  передвіщає»,  вказуючи  на  Його  скорий  прихід  задля  нашого  спасіння.

А  в  день  іншого  свята  –  на  честь  Святителя  Миколая,  церква  закликає  готувати  до  Христового  Різдва  –  ясла,  пастухів,  мудреців  перських,  бо  до  Вертепу  вже  йде  Пресвята  Мати  Христа.  У  дві  останні  неділі  перед  Різдвом  Церква  вшановує  Святих  Праотців  і  Святих  Отців  Старого  Завіту,  які  жили  земним  життям  у  вірі  в  Приходящого  Месію,  померли  в  цій  надії.  Ці  неділі  присвячені  пам’яті  прародичів  Ісуса  Христа  по  плоті,  та  усіх  старозавітних  праведників,  носіїв  старозавітного  благочестя,  що  очікували  скоре  пришестя  Відкупителя.

Особливістю  останньої,  сьогоднішньої  Неділі,  що  є  Неділею  Святих  Отців,  або  Неділею  перед  Різдвом  Христовим – є  те,  що  в  наших  християнських  храмах  за  Божественною  Літургією  читається  особлива  Євангельська  розповідь,  у  якій  Євангеліст  з  особливою  увагою,  натхненням  та  побожністю  згадує  імена  всіх  старозавітних  праведників  –  прямих  прародителів    Ісуса  Христа,  в  яких  Святий  Апостол  Павло  прямо  вказує  на  велику  побожність,  послух  і  віру,  про  що  ми,  віруючі,  чуємо  також  у  Апостольському  читанні  цієї  Неділі.  Книгою  родоводу  Ісуса  Христа,  Сина  Давидового,  Сина  Авраамового  розпочинає  Євангельське  Благовістя  Святий  Євангеліст  Матвій.  Родоводом  людської  лінії  Ісуса  Христа  від  праотця  Авраама,  Євангеліст  показує,  що  Христос  є  провіщений  старозавітними  пророками,  обіцяний  Месія,  Спаситель  світу.  Як  Бог,  Він  має  Предвічного  Отця  на  Небі,  як  Повноцінна  Людина  Він  має  тільки  Пречисту  Матір  на  землі  –  Діву  Марію,  Яка  зачала  Його,  осінена  Святим  Духом (Лк. 1, 35).  Однак,  людський  ланцюг  родоводу  Ісуса  Христа  –  це  не  тільки  ланцюг  родоводу  Богоматері,  а  також  родоводу  Святого  Йосифа,  з  яким  Вона  була  заручена.  Його  Ангел  також  назвав  «сином  Давидовим» (Мт. 1, 20).  Про  те,  що  Месія,  тобто  Христос (Помазаник  Божий),  буде  Нащадком  праотця  Давида,  свого  часу  провіщав  пророк  Єремія (Єр. 33,  20-  21),  а  також  псалмоспівець  Давид  (Пс. 88, 4).

Святий  Євангеліст  Матвій  ділить  увесь  період  Христового  родоводу  на  три  частини,  і  у  кожній  перелічує  по  чотирнадцять  родів.  Всі  три  частини  родоводу  відповідають  трьом  періодам  історії  Боговибраного  Єврейського  народу:

Перший  період – Теократичний  або  патріархальний,  від  Авраама  до  Давида.

Другий – період  царів,  від  Соломона  до  Вавилонського  полону.

Третій –  від  смутку  вавилонської  неволі,  аж  до  приходу  Христа.

В  третьому  періоді  родоводу  бачимо  вже  ім’я  Пречистої  Діви  Марії,  Матері  Ісуса  Христа.

Терміном  «породив»  наповнена  уся  сьогоднішня  Євангельська  розповідь.  Авраам  породив  Ісака,  Ісак  породив  Якова  і  так  далі.  Цим  самим  Євангеліст  дає  нам  зрозуміти,  яким  важливим  у  нашому  спасінні  є  народження  Господа  Ісуса  Христа.

І  насправді,  чи  могло  би  відбутися  наше  спасіння,  коли  б  не  народився  на  землі  Христос?   А  Він,  немов  би  проходить  через  увесь  Родовід,  і  чи  народжувалися,  чи  проживали  будь-коли  на  землі  кращі  люди,  аніж  у  цьому  родоводі?  Скільки  можемо  нарахувати  в  ньому  святих,  великих  імен  наповнених  святістю  та  Величчю  Бога!  Всі  вони  –  один  від  одного,  праведник  від  праведника,  розпочинаючи  від  Авраама,  аж  до  Христа.

Отже,  Свята  Церква  хоче,  щоб  ми,  дорогі,  змогли  зустріти  духовно  –  морально  підготовленими  свято  Різдва  Христового,  зрозумівши  дороги  Божого  Провидіння,  якими  Милосердний  та  Люблячий   Господь  провадив  увесь  рід  людський  до  явлення  у  Плоті  Господа  Бога.

І  чи  не  тому  ми,  вірні  святої  Церкви,  готуючись  до  цього  радісного  свята,  повинні  усвідомити  ту  Небесну  Доброту,  яка  століттями  готувала  людство  до  явлення  Спасителя  світу.  І  Христос  Своїм  Єством  долучився  людству,  Він  не  прийшов  новою  людиною,  яка  би  була  чужою  Богові.  Він  усе  сприйняв  та  долучився  до  тієї  людини,  яка  проживала  на  протязі  усієї  старозавітної  історії  людства,  на  протязі  тисяч  років.  У  Його  Тілі  проживали  всі  ті, що  жили  будь – коли  на  землі.  Таким  чином,  в  нашому  немічному  і  грішному  тілі   живе  усе  минуле  людства;  святе  й  грішне.

Христос  об’єднався  із  людським  родом,  не  вибираючи  в  ньому  одних  тільки  праведників,  які  були  гідними  зустрічі  із  Живим  Богом,  в  Ньому  жило  людство  –  праведне  і  грішне.

У  довгому  переліку  цих  загадкових  імен,  про  які  ми  сьогодні  з  вами  чули,  є  імена  пам’ятні  своєю  надзвичайною  святістю,  а  є  імена  –  засмічені  людським  гріхом.  Але  всі  вони  були  людьми,  які  проходили  із  своїми  власними  слабостями  скрізь  буревії  історії,  прориваючись  до  Бога,  шукаючи  Світло,  Правду,  Святість,  навіть  коли  не  вистачало  сил  здійснювати  омріяні  пошуки.  Бо  з  ними  завжди  перебував  Бог,  Який  ніколи,  будь  –  якого  грішника  не  покидає,  Якого  не  лякає  жодна  людська  неправда.  Інколи  наш  Бог  здається  таким  вже  далеким,  незрозумілим,  що  у  результаті  нашого  невір’я,  не  хочеться  нам  Його  пізнати  –  і  тоді  Він  не  полишає  нас.  Бог  завжди  залишається  для  нас  таким  близьким,  хоч  і  посеред  скорбот,  через  хресні  муки,  але  Він  завжди  біля  нас.

Згадуючи  сьогодні  усе  минуле  людства,  усіх  цих  людей,  які  на  протязі  тисяч  років  зіткали  людською  плоттю  Боголюдину  Христа.  Згадаймо  їх  нашими  християнськими  чеснотами,  нашими  святими  молитвами,  згадаймо  також  тих,  які  були  нашими  прародичами,  яких  знаємо,  і  тих,  що  за  нашої  короткої  людської  пам’яті  не  пам’ятаємо,  тих,  за  яких  радіє  серце,  і  за  яких,  може  бути,  соромно  стає  на  серці,  згадаймо  всіх!

Господь  Своїм  Хресним  подвигом  виправдав  усіх  тих,  хто  є  Його  Плоттю  і  Кров’ю.

Всі  ми,  дорогі,  є  Богом  покликані  до  подвигу  високоморального  земного  життя,  через  боротьбу  з  гріхом,  порою  падіннями  приходити  до  святості  –  не  тільки  себе  спасати,  щоб  виправдати  своє  тимчасове  перебування  на  землі,  на  нас  лежить  відповідальність  за  людське  життя  інших.

Вдумаймось  у  цей  родовід  Ісуса  Христа,  ще  раз  розміркуймо  нам  цими  іменами –  це  були  живі  люди,  істоти  такого  ж  тіла  яким  наділені  ми,  із  своїми  недугами  посеред  суворістю  тодішнього  життя,  часом  такі  замучені,  інколи  в  радощах,  що  тепер  ми  вже  можемо проживати  в  довершеності  Боголюдини  Ісуса  Христа.

Христос  Свій  родовід  так  освятив,  все  минуле  так  благословив,  що  всі  стали  своїми,  рідними  Богу,  у  самому  якнайсильнішому  змісті  цього  слова.  Ми,  у  свою  чергу,  також  можемо  своїм  життям,  подвигом  власних  трудів,  устремлінням  до  Бога,  сумом  за  Ним,  боротьбою  за  Нього  пізнати  й  виправдати  усю  минувшину  нашого  роду  й  принести  Богу,  мов  безцінний  дарунок  від  нашої  благочестивої  душі.  Тільки  тоді  ми  станемо  рідними  Богу,  й  рідними  Йому  зробимо  тих,  які  часто  Його  не  хотіли  знати,  не  помічали,  а  часом  –  знаючи,  відходили  від  Нього  з  гріховним  тягарем  на  серці,  з  невірством  у  душі,  в  розчаруваннях  до  життя.

Яким  надзвичайним  дивом,  яким  натхненням  може  все  це  стати  для  нашого  земного  життя!  Бо  не  для  себе  ми  повинні  жити  на  землі,  навіть  не  для  наших  ближніх,  рідних,  любимих,  навіть  не  для  наших  ворогів  чи  кривдників  –  а  для  всього  людства  за  всі  часи.  І  за  всім  цим  –  задля  важкої  долі  усього  світу;  праведного  та  грішного.

І  слава  Богу,  що  Він  у  нас  так  вірить,  таку  дивну,  прекрасну  долю  довірив  нам!

Сьогоднішня  Неділя – це  перша  Неділя  Нового  2017  року,  отже,  переступивши  загадковий  поріг  ще  одного  року,  ми  повинні,  зупинившись  на  мить,  подякувати  Господу  Богу  за  всі  Його  Милості,  які  ми  змогли  отримати  у  минулому  році;  за  радощі  та  скорботи,  за  спокуси  та  духовну  підмогу.  Ми  дякуємо  Богу  у  певній  надії  за  майбутні  милості,  розуміючи,  якщо  не  кожен  день  минулого  року  був  щасливим,  проте  кожен  день  був  благословенним.  Минулий  рік  навчає  нас  не  повторювати  злих  вчинків,  завжди  кріпитися  в  добрі.  Власне  життя  дало  нам  ще  одну  можливість  проявляти  свою  людяність.  Недарма  святі  отці  говорять,  що  людяність  проявляється  у  пізнанні  самого  себе.  В  цьому  і  є  сенс  людського  щастя.  Пізнавати  самого  себе  потрібно  для  того,  щоб  бути  господарем  над  собою,  вміти  розпізнавати,  що  є  у  моєму  тілі  добре  і  зле.  І  хай  цей,  необізнаний  у  новому  році  час,  який  благословила  нам  Любов  Божа,  настане  для  нас  часом  духовних  обнов,  новим  щастям,  новим  миром  та  новою  Благодаттю  Неба,  наповненого  Божим  Благословенням,  що  буде  постійно  кріпити  нас  у  справі  спасіння.

Напередодні  Різдва  Христового,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  вітаю  всіх  Вас,  Ваші  християнські  родини  з  величним  Святом  Різдва!

Хай  Новонароджений  Христос  наповнить  до  країв  ваші  серця  Божим  Милосердям  та  Любов’ю.  Щоб  ми  на кінець,  змогли  звільнитися  від  гріховного  ярма,  об’єднавшись  із  Новонародженим.

Отож,  усім  Вам  віншую  веселих  та  щасливих  Різдвяних  Свят!   Амінь.

Ваш  у  Христі   о.  Іван,  парох

1  січня  2017  року, 

Хрестовоздвиженський  Кафедральний  Собор