Глибоким  змістом,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  наповнена  сьогоднішня  Євангельська  розповідь.  Яка  надзвичайно  охоплює  бадьорість  духу  грішної  людини  в  особі  Закхея  –  митаря.

Ім’я  Закхей  у  перекладі  значить  «справедливість», «праведність», і  як  неспівзвучно  вимовлялось  його  ім’я  із  власним  способом  земного  життя  та  життєвими  поступками  цієї  людини.  з  якими  гіркими  висміюваннями  відносилися  до  нього  люди,  адже  як  ця  людина  може  бути  названою  таким  святим  іменем,  тому  що  вона  веде  зовсім  протилежний  спосіб  життя  у  контексті  самого  імені.

Як  промовляли  його  ім’я  одноплемінники,  кого  він  так  безжалісно  та   жорстоко  принижував  і  обкрадав.  І  чи  можна  було  назвати  цю  жорстоку  людину  і  безбожну  людину  іменем  такої  святості,  так  як  все  життя  Закхея  було  глумом  над  святістю  та  справедливістю.

Закхей  був  збирачем  податків,  ба  навіть  начальник  над  збирачами,  що  збирали  податки  на  користь  завойовників  ізраїльського  народу – римлян. Скупість,  жорстокість,  схильність  до  будь – яких  утисків  одноплемінників  були  головними  рисами  митарів.   В  народі  розуміння  «митар»  і  «язичник»  були  рівнозначними,  обидва  у  трактуванні  євреїв  були  великими  грішниками.  А  якщо  Закхей  був  начальник  над  митарями,  то  в  народі  вважався  одним  із  найбільших  грішників.

І  здавалося  б,  що  вид  роботи  Закхея  повинен  був  навіки  затьмарити  в  ньому  пошуки  духовного  світопорядку.

Але  дивними  та  загадковими  бувають  дороги  до  Бога,  якими  Він  веде  грішну  людину  до  спасіння.  Чудесними  й  невимовними  є  дії  Божого  Милосердя,  якими  Він  будить  людину  від  духовної  сплячки,  воскрешає  совість,  щоб  провести  покаянною  дорогою  грішну  людину  до  Бога.  І  Закхей,  як  говорить  нам  Святе  Письмо,  шукає  Христа,- хто  Він?

Збираючи  податки  із  своїх  співгромадян,  звичайно,  він  забирав  від  них  більше  норми.  І  як  вид  роботи  не  зміг  заглушити  в  ньому  пошуків  духовного  порядку,  так  і  несправедливо  надбане  ним  багатство,  не  змогло  в  ньому  знищити  священних  переживань.   Проходить  якийсь  відрізок  часу,  і  ця  грішна  людина,  чиє  життя  було  одним  потворством,  проживало  у  такому  гнітючому  протиріччі  з  його  святим  іменем,  мов  би  із  бездонних  глибин  разючих  страждань,  раптом  опинився  з  Богом  віч – на – віч.  Миттєво  у  серці  Закхея  прокинулась  огида  до наживи,  багатство  перестало  його  приваблювати. Він  шукає  інших  цінностей,  які  б  змогли  задовольнити  його  душу.  У  подібному  стані  людина  намагається  поспілкуватися  із  святою  людиною,  хоче  перед  цією  святістю  відкрити  свою  душу,  вилити  перед  нею  всі  свої  минулі  гріховні  падіння.  Закхей  чув  про  єврейського  «Праведника»,  знав,  що  Він  не  цурається  самих  великих  грішників.  Закхей  мав  одне  велике  бажання  –  побачити  Великого  Пророка.  Він  не  звертає  увагу  на  глум  і  висміювання  своїх  співгромадян,  він  людина  вже  зрілого  віку,  є  знатною  у  тодішньому  суспільстві,  він  залізає  на  дерево,  бо  був  малим  у  зрості,  щоб  таким  чином  краще  розгледіти  Божого  Сина.  І  яке  сильне   потрібно  мати  бажання,  щоб,  будучи  солідною  людиною,  наче  якомусь  хуткому  юнаку  залізти  на  дерево,  щоб  лиш  побачити  Ісуса  Христа.

Яка  в  цьому,  дорогі,  є  прекрасна  символіка  для  нас,  бо  завжди  нам потрібно  піднятися  хоч  би  на  одну  сходинку,  із  загальноприйнятого  людського  натовпу,  щоб  ясніше  розгледіти  Небесну  Красу  Особи  Божого  Сина.  Бо  людство,  із  загальноприйнятими  судженнями,  гріховними  традиціями  –  часто  заслонюють  реальність  Особи  Ісуса  Христа.  І  той,  хто  проживає  загальноприйнятим  життям  грішної  людини,  повинен  би  хоч  на  одну  сходинку  піднятися  вище  загальнолюдської  свідомості,  щоб  таким  чином  більш  достеменно  розгледіти  Особу  Божу,  більш – досконало  зрозуміти  безсмертя  людської  душі,  зрозуміти  Всюдиприсутність  Божу,  яка  служить  пізнанням  Богоспасенної  Місії  Господа  нашого  Ісуса  Христа.  У  свою  чергу,  Спаситель  передбачав,  що  в  устремлінні  Закхея  до  Вищої  Істини,  зароджувалось  пізнання  до  власних  нечистот  гріховності,  і  душа  Закхея,  осяяна  Благодаттю  Божою,   прагнула  бачити  Ісуса.  І  чи  зміг  би  не  взяти  на  Свої  Божі  Рамена  Добрий  Пастир  заблудлу  овечку,  яка  сама  змогла  приблукати  до  Нього?

Спаситель,  порівнявшись  з  деревом  на  якому  сидів  Закхей,  не  тільки  помітив  цього  великого  грішника,  але  й  заглянув  в  самі  глибини  душі  Закхея,  й  побачив,  що  не  даремно  ця  людина  названа  таким  святим  іменем  праведності: «Закхею,  злізь   скоріше,  бо  сьогодні  Мені  належить  бути  в  тебе  в  домі» (Лк. 19, 5).  Спаситель  навідується  до  Закхея,  Він  вірить  у  саме  святе,  що  в  цю  людину  колись  було  закладено,  зарите  потім  гріховністю  життя,  всім  задурманене.

Один  Милосердний  вчинок  Спасителя  веде  до  повного  перелому  в  душі  Закхея.  Старійшина  митарів,  людина  грішна,  як  називали  його  співгромадяни,  з  яким  вони  не  тільки  не  хотіли,  але  й  боялися  спілкуватися,  перед  багаточисельним  натовпом  прилюдно  розкаюється,  визнає  своє  гріховне  життя,  перед  Богом  дає  обітницю,  змінити  спосіб   свого  земного  життя.  Закхей  бачить  перед  собою  тільки  Бога,  відчуває  своїм  серцем  у  Ньому  усю  повноту  людської  величі,  нескінчене  Боже  Милосердя,  Жаль  та  Співстраждання,  і  він  зламався,  бо  роки,  довгі  роки  грішного  земного  життя  раптом  мов  мряка  розвіялися,  і  постала  перед  Богом  чиста,  оновлена  людина,  що  гідно  проходила  довгу  та  важку  дорогу  покаяння,  що  змогла,  на кінець  сказати: «Господи,  половину  маєтку  свого  я  віддам  ось  убогим,  а  коли  кого  скривдив  був  чим,- верну  вчетверо» (Лк. 19, 8).  Звичайно  що  він  скривдив,  понизив,  несправедливо  відняв  не  в   одного.  Він  не  жалів  ані  вдовицю,  ані  бідного,  ані  сироту,  безжалісно  оббираючи  всіх.  Тепер  пролунав  у  душі  Закхея  Голос  Божий,  що  повністю  перевернув  душу  грішника,  і  з  цього  часу  він  розуміє  беззмістовність  усього  земного  та  скороминучого.

Дім,  у  якому  колись  панували  тільки  жадоба  та  зажерливість,  самолюбство  та  самохвальство  переродився  в  самій  основі,  бо  відвідала  його  Божа  Милість,  переродивши  цю  оселю  у  поселення  Духа  Божого.

Святе  Письмо,  дорогі  у  Христі,  показує  нам  Закхея  як  людину,  яка  змогла  перемогти  гріх,  що  затримує  нас  на  життєвій  дорозі.  Часто  засліплює  нас  гріх  страху  перед  людськими  пересудами,  ми  помічаємо,  здебільшого,  тільки  залякуючи  нас  обличчя,  читаємо  на  них  засудження  та  висміювання.  Не  помічаючи,  що  на  них  написані  біль  та  страждання,  жалість  за  людську  ненависть,  що  ми,  як  люди,  так  жорстоко  та  безжально  принижені,  є  негідними  себе  самих.  А  Закхей  повірив  у  Христа,  він  повірив  у  самого  себе,  він,  накінець,  повірив  у  велич  людини,  у  дивність  людського  покликання,  він  відчув,  що  бути  таким  яким  він  прожив  усі  попередні  роки  власного  земного  життя – негідно,  і  він  хоче  вирости,  як  говорить  сьогоднішнє  Апостольське  читання,  до  повної  міри  росту  Христового,  вирости  та  стати  довершеною,  гідною  Божої  Величі  людиною.

А  що ж  нам  мішає,  дорогі  у  Христі,  бути  гідної  Бога  людиною?  Минулої  Неділі  Літургійна  Євангельська  розповідь  показала  нам  особу  сліпого  Вартимея,  який  не  міг  нічого  бачити  перед  собою:  ані  невимовної  земної  краси,  ані  своїх  ближніх  чи  інших  людей.  І  раптово  Бог  відкриває  йому  на  всі  ці  речі,  спочатку  духовні  очі,  а  потім  і  тілесні.

Закхей  постає  перед  нами  зразком  особливої  людини,  яка  здатна  перемогти  інше  зло,  яке  затримує  нас  у  багатьох  життєвих  обставинах.  Ми,  часом,  маємо  в  собі  дуже  замало  тих  життєвих  сил,  які  би  змогли  розпізнати  той  світ,  який  є  осяяний  благодаттю  Христа,  що  діє  так  царственно,  духовно  проникаючи  до  всіх  куточків  людської  безсмертної  душі.

Отож,  дорогі  у  Христі,  щоб  побачити  поміж  нами  Бога,  відчути  Його  присутність,  пізнати,  Хто  Він  Такий,  необхідно  нам  настільки  омити  свою  душу,  очистити  серце  у  Святих  Христових  Тайнах,  з  цим  Усім  увійти  до  Божого  порятунку,  щоб  отримати  Від  Нього  силу  Божої  Благодаті.  Він  утихомирить  наш  духовний  голод,  оцю  підсвідому  тугу  за  нашим  Богом.

Потугу  за  Богом  ми  часто  затьмарюємо  життєвими  скороминучими  дрібницями,  земними  забавами,  але  туга  за  Богом  все  ще  десь,  у  глибинах  спустошеного гріховного  життя  жевріє,  щоб  колись  вирватися  з  полону  сучасної  модерної  людини.

Можливо  й  ми,  подібно  до  Закхея – часто  низькі  ростом  не  фізично,  а  передусім  духовно,  бо  земні  клопоти  та  беззмістовні  розваги  не  дозволяють  нам  у  повсякденному  житті  дбати  про  Божі  Справи.  Та  коли  охопить  нас  гаряче  бажання,  щоб  будь – якою  ціною  відчути  Христа,  зустрітися  з  Ним  на  молитві,  у  Святих  Тайнах,  покиньмо  тоді  юрбу  наших  земних  пристрастей,  опануймо  собою,  підкорюючи  нашу  власну  волю  –  Волі  Божій  та  Його  Святому  Провидінню.  Тоді  ми  зможемо  вилізти  на  дерево,  як  колись  Закхей,  бо  цим  Деревом  є  Сам  Христос.  З  цього  Дерева  ми  й  пізнаємо  сенс  нашого  життя,  чим  для  нас  служать  земні  терпіння  та  різні  хвороби.  Піднімаймось  на  Дерево  Христа  силою  власної  молитви  та  посту,  постійними  розважаннями  над  Вічними  Божими  Правдами.  На  цьому  Дереві  ми    успадкуємо  незчислимі  Христові  Чесноти  –  правдивість  істинного  ідеалу  людського  життя.  Христос  зможе  Своєю  Силою  та  Ласкою  піднести  нас  так  високо,  щоб  над  усією  людською  масою  земних  клопотів  ми  змогли  відчути,  побачити  Його,  нашого  Бога  –  наше  Вічне  Щастя.

Якщо  ми  хочемо  бути  дітьми  Божими,  то  повинні  постійно  аналізувати  свої  власні  поступки,  а  в  разі  порушення  –  виправляти  їх  Святими  Тайнами,  якою  дорогою  ціною  це  би  не  було,  як  це  колись  учинив  Євангельський  Закхей.  Бо  пролунали  в  обійсті  Закхея  Божі  Слова  про  звістку  вічного  спасіння.  Ці  слова  і  по  нині  лунають  у  людських  серцях,  кличучи  людину  до  духовного  оновлення,  очищення  від  власних  гріхів,  ведучи  до  спасіння.  Вони  завжди  будуть  лунати  по  усьому  світу,  так  як  і  сьогоднішнього  недільного  дня,  нагадуючи  нам,  грішним,  хто  навідався  до  Божого  храму,  в  тому,  що  є  Спаситель  Христос,  що  наше  вічне  життя  є  тільки  в  Ньому.  Бо  Син  Людський,  прийшов,  щоб  віднайти  та  спасти  все  те,  що  загинуло!  Амінь.

Ваш  у  Христі  о. Іван,  парох

29  січня