Христос  Рождається!

Третього  дня  Різдвяних  свят,  возлюблені  у  Христі  браття  і  сестри,  Свята  Церква  Христова  у  глибокій  побожності  вшановує  пам’ять  Святого  Первомученика  Архідиякона  Стефана.  Чому  саме  сьогодні,  у  часі  Різдвяних  Свят  відзначаємо  це  свято  Стефана?  Тому,  що  Ісус  Христос  став  Боголюдиною,  віддав  на  хресті  Своє  життя  за  спасіння  людей,  а  Святий  Стефан  стає  першим  посеред  апостолів  мучеником,  бо  добровільно  та  свідомо  віддає  своє  земне  життя  за  Христа.

І  як  бачимо,  Свята  Церква  не  безпідставно  встановила  свято  на  честь  Святого  Стефана  третього  дня  Різдвяних  Свят.  Своїм  прикладом  мученицької  смерті,  Святий  Стефан  навчає  нас,  що  дорога  до  спасіння  –  це  важка  дорога  невпинної  боротьби,  наповнена  постійним  життєвим  терпінням,  і  всі,  хто  нею  буде  проходити,  будуть,  за  словами  Святого  Апостола  Павла  переслідувані (2 тим.  3,12).

Мученицька  смерть  Святого  Стефана,  це  тільки  початок  тієї  тернистої  дороги,  якою  ревно  будуть  проходити  сповідники  Христові,  і  якою  свого  часу  проходила  велика  кількість  відданих  Богу  Вибранців  Божих  упродовж  усієї  християнської  історії.

Отож,  сьогодні  звернімо  свою  увагу  на  постать  Стефана,  щоб  переконатись  у  неперевершеній   відданості  Богу  цього  вибранця  Божого.  Як  ми  вже  знаємо,  Стефан  виконував  служіння  Архідиякона,  перебуваючи  найближчим  помічником  Святих  Апостолів  у  проголошенні  Божого  Слова  та  виконуючи  благодійницьку  місію  для  вдовиць  та  сиріт: «… і  обрали  Стефана,  мужа  повного  віри  та  Духа  Святого.  А  Степан,  повний  віри  та  сили,  чинив  між  народом  великі  знамена  та  чуда» (Дії. 6, 5. 8).   Стефан,  як  ревний  проповідник  Слова  Божого,  мужньо  проповідував  Науку  Христову,  не  дивлячись  на  те,  що  з  усіх  сторін  був  оточений  ворогами  Христа,  також  добре  розумів,  що  за  свою  відданість  Христу  та  Боже  Проголошення,  можливо,  доведеться  йому,  слабкому,  постраждати  за  Христа.

Законовчителі  оскаржували  Стефана  за  нібито  підбурювання  до  зневаги  Мойсеєвого  Закону: «Ми  чули  як  він  говорив,  що  Ісус,  отой  Назарянин,  зруйнує  це  місце  й  перемінить  звичаї,  які  Мойсей  був  дав  нам» (Дії. 6, 14).  Це  означає,  що  Стефан  говорив  про  старозавітну  Мораль  пророка  Мойсея,  яка  була  лиш  тінню  тих  благ,  які  Собою  приніс  Христос.  Очевидно,  євреї,  не  зрозумівши  слів  Стефана,  про  Нову  Заповідь  Христову,  так  як  в  усьому  вони  бачили  руйнування  Христом  їхніх  спотворених  звичаїв,  які  зводились  у  жертвоприношеннях,  обрізанні  та  суботствуваннях: «О  ви,  твердо шиї,  люди  серця  й  вух  необрізаних!  Ви  завжди  противитесь  Духові  Святому,  як  ваші  батьки,  так  і  ви!  Котрого  з  пророків  ваші  батьки  не  переслідували?  Вони  ж  тих  повбивали,  хто  звіщав  прихід  Праведника,  Якому  тепер  ви  сталися  зрадниками  та  убивцями,  ви,  що  Закона  одержали  від  Ісуса,  та  не  зберегли  його!» Дії. 7, 51 – 53).

Увесь  загал  старозавітного  єврейства  уявляв  собі  Месію  славним  ізраїльським  царем – завойовником,  який  визволить  їх  від  римської  неволі  і  утвердить  для  них  тисячолітнє  царство  на  землі.  Вони  гадали,  що  Месія  буде  тільки  нести  їм  власний  добробут,  послужить  їм  для  слави  та  добра.  Він  не  буде  проповідувати  ніякої  віри,  бо  їм  було  достатньо  Закону  Мойсеєвого,  який  можна  було  обійти,  мовби  не  порушуючи  його,  а  Господь  вже  все  сказав  Мойсею,  що  було  потрібно  для  їхньої  спаплюженої  моралі  та  релігійного  життя.  Месія  мав  тільки  прославляти  науку  Мойсея,  так,  на  жаль  часто  думали  й  апостоли  Христові,  бо  вони  були  вихованцями  цієї  ж  моралі.  А  Христос  не  бажав  робити  такий  великий  переворот  у  душах  Своїх  учнів.  Перед  хресними  стражданнями  Він  говорив  Апостолам: «Ще  багато  маю  вам  говорити,  але  не  можете  тепер  все  це  сприйняти» (Ін.16,12).  Навіть  після  Христового  Воскресіння  Апостоли  думали  так  скривлено  про  Божу  місію  Христа,  коли  Він  возносився  до  Отця  Небесного,  бо  запитували: «Чи  не  тепер  Ти,  Господи,  відбудуєш  Царство  Ізраїлеві?» (Дії. 1, 6).

Навіть  після  мученицької  смерті  Святого  Стефана,  між  апостолами  виникали  суперечки  що  до  християнства  та  єврейства,  бо «деякі,  що  прийшли  з  юдеїв,  навчали:  коли  не  обріжетеся,  за  звичаєм  Мойсея,  не  зможете  спастись» (Дії. 15, 1 – 3).  І  тому,  першим  християнам  було  дуже  важко  у  подібних  обставинах,  особливо  юдейо – християнам  розпізнати  християнство  від  єврейства.  Їм  здавалось,  що  це  зрада  батьківської  віри  та  народу.  Але  справжня  й  чиста  християнська  віра  вимагала  як  від  євреїв  так  і від  новонавернених  язичників  повної  самопожертви  та  духовного  відновлення,  відходу  від  староєврейства,  переродження  Моралі  Мойсея,  щоб  християнство  стало  всесвітнім,  а  не  залишалось  вузькою  єврейською  сектою.

Закон  Мойсея  був  даний  Богом  для  одного,  Боговибраного  єврейського  народу,  а  Христова  віра  стає  Мораллю  усього  світу.

Боговибраний  народ  повинен  був  відрізнятися  від  інших  народів,  особливо  від  язичників,  щоб  з  цими  народами  не  змішуватись,  зберігати  Божу  Обітницю  та  віру  у  майбутнього  Месію  у  чистоті.

Свята  віра  христова,  яка  стала  спадком  для  всього  людства,  повинна  була  скинути  із  себе  усі  старозавітні  обмеження,  змінити  мораль,  обновити обмежений  Закон  Мойсея.  І  першим  з  християн  це  зрозумів  Стефан,  який  на  той  час  був  ще  молодим,  але  надзвичайно  обдарованим  і  талановитим  та  наповнений  благодаттю  Святого  Духа,  вибраною  Божою  Посудиною.  У  Святому  Письмі  говориться  про  те,  що  у  дискусіях  євреї  «не  могли  ніщо  протиставити  мудрості  і  духові,  якими  він  говорив» (Дії. 6, 10).

Святий  Стефан  віддав  своє  земне  життя  за  ті  ідеї,  які  випромінювали  чисте,  істинне  християнство,  якого  ми  тепер  є  послідовниками.  У  цьому,  власне,  ракурсі,  дорогі  у  Христі,  молитовна  пам’ять  Святого  Стефана  є  найближчою  до  Різдва  Христового.  У  Різдві  народжується  Христос,  а у  стражданнях  Стефана – народжується  християнство  як  Нова  Віра,  яка  у  майбутньому  стане  загальносвітовою. …Заповідь  Нову  даю  вам…, щоб  ви  любили  один  одного… .

Перед  мученицькою  смертю  Стефан  повторював  Христову  Голгофську  молитву  за  Своїх  розпинателів: «Господи,  не  постав  їм  цього  за  гріх!»,  а  також: «Господи  Ісусе,  прийми  дух  мій!» (Дії. 7, 59).   І  відтоді  для  всіх  ревних  християн «..двері  до  Неба  є  відкритими…» (Одкр. 4, 1).   Через  ці  двері  вже  понад  дві  тисячі  років  проходить  люд  християнський,  починаючи  від  первомученика  Стефана.

Для  кожного  з  нас,  дорогі,  є  відкритим  це  Небо,  і  ми  повинні  йти  своєю  земною  дорогою  так,  щоб  зустріло  нас  Святе  Небо,  як  це  змогла  зробити    велика  кількість  святих  Божих  вибранців.  Небо  є  відкритим,  але  дорога  до  Нього  нелегка,  порою  вона  є  надважкою  та  тернистою,  навіть  може  пролягати  у  муках  та  стражданнях.

У  надмірних  відчуттях  безмежної  любові  до  Христа  у  нестерпних  стражданнях  помер  Святий  Стефан,  залишивши  для  нас  неперевершений  приклад,  а  одночасно  і  християнський  обов’язок – жити  і  помирати  для  Христа  і  у  Христі.  «Бо  хто  хоче  спасти  свою  душу,  той  її  погубить;  а  хто  погубить  свою  душу  Мене  ради  і  Євангелія,  той  її  спасе.  Хто,  отже,  буде  соромитись  Мене  й  Моїх  слів  перед  цим  родом  перелюбним  і  грішним,  того  посоромиться  Син  Чоловічий,  коли  прийде  у  славі  Отця  Свого  з  святими  ангелами» (Мт. 8,  35.  38).    Амінь.

 Христос  Рождається!  Славіте  Його!

Ваш  у  Христі   о.  Іван,  парох

9  січня   

Хрестовоздвиженський  Кафедральний  Собор